(Навіть його батьки нічого не знали про схованку, де ві зберігав оті книжки, і не здогадувалися, чому він стільки часу проводить у своїй кімнаті і чому не висипається).
Лікар відтяг двома пальцями шкіряну бганку під підборіддям.
— А навіщо воно тобі, синку?
— Хотілося перевірити, чи справді цей фах цікавий.
— Але ж ви знаєте, що це не має ніякої ваги. Хоч би як подобався фах, ви не здобудете його, якщо фізіологія мозку показує, що ви здібні для іншої діяльності. Ви це знаєте?
— Мені казали, — обережно відповів Джордж.
— Повірте, що то правда.
Джордж промовчав.
— Чи ви гадаєте, що вивчення якоїсь дисципліни перебудує клітини мозку в потрібному порядку? А є ще одна теорія — радити вагітній жінці частіше слухати прекрасну музику, щоб дитина стала композитором. Виходить, ви в це вірите?
Джордж почервонів. Звичайно, він думав і про такі речі. Він вважав, що, постійно тренуючи свій мозок у вибраній галузі, здобуде таким чином перевагу. Значною мірою саме ця надія підтримувала його впевненість.
— Я ніколи… — почав він, але не знайшов, що сказати.
Отчет был очень благоприятным.
— Так ось, ви помиляєтесь. О боже, юначе, ваш мозок сформований ще до того, як ви народжуєтесь. Він може змінитися тільки від удару, досить сильного, такого, що пошкодить клітини чи розірве кров’яні судини, чи від пухлини, або важкого інфекційного захворювання — у будь-якому разі через щось гірше. Але вплинути на структуру мозку, вперто про щось думаючи, просто неможливо. — Він замислено подивився на Джорджа і додав: — Хто вам таке порадив?
Наконец получили список возможных преступлений на этот день – опять-таки ни одного убийства первой категории!
В приподнятом настроении Галлимен вызвал Али Отмана.
Украй пригнічений Джордж судомно ковтнув.
– Отман, каково среднее число преступлений в ежедневном списке за истекшую неделю, если сравнить его с первой неделей моего председательства?
— Ніхто, лікарю. То моя власна ідея.
Оказалось, что среднее число снизилось на восемь процентов. Галлимен почувствовал себя на седьмом небе. От него это, правда, не зависит, но ведь избиратели этого не знают. Он благословлял судьбу за то, что ему посчастливилось вступить в должность в удачную эпоху, в самый расцвет деятельности Мултивака, когда даже от болезней можно укрыться под защитой его всеобъемлющего опыта.
— А хто знав про ваші заняття?
Галлимен сделает на этом карьеру.
— Ніхто, лікарю. Я не хотів нічого лихого.
— Хто сказав, що це погано? Даремно — тільки й всього. А чому ви приховували свої заняття?
Отман пожал плечами.
– Как видите, он счастлив.
— Я… я думав, що з мене будуть сміятися.
Він раптом згадав про недавню суперечку з Тревіліяном. Дуже обережно, наче така думка тільки-но зародилася в глибині його свідомості, Джордж завів розмову про можливість студіювати якийсь предмет, набуваючи знань, так би мовити, вручну, поступово і потроху. Тревіліан зареготав: «Джордже, ще не вистачає, щоб ти почав лагодити своє взуття чи ткати полотно на сорочку». Тоді Джордж подякував собі за потаємність.
– Когда же мы ему все выложим? – спросил Лими. – Мы установили наблюдение за Мэннерсом – и вероятность возросла, а домашний арест дал новый скачок.
– Что, я сам не знаю? – раздраженно ответил Отман. – Мне не известно только одно: отчего такое происходит.
Поринувши у невеселі роздуми, лікар Антонеллі перекладав з місця на місце щойно вивчені плівки. Потім сказав:
— Займімося аналізами. Бо так нам нічого не вирішити.
– Может быть, как вы и предполагали, дело в сообщниках? Мэннерс попался, вот остальные и понимают, что нужно нанести удар сразу либо никогда.
– Как раз наоборот. Из-за того, что один у нас в руках, остальные должны разбежаться кто куда. Кстати, почему Мултивак никого не назвал?
До скронь Джорджеві приліпили дротики. Почулося дзижчання, і знову через мозок промайнули спогади десятирічної давності.
Лими пожал плечами.
Джорджеві руки похололи і зволожніли, серце шалено стугоніло. Ні в якому разі не треба було казати лікареві, що він потай читав книжки.
– Так что же, скажем Галлимену?
Він подумав, що у всьому винна його клята пиха. Закортіло показати, який він кмітливий і заповзятий, а натомість продемонстрував своє марновірство та неосвіченість, наструнчивши лікаря проти себе. (Він міг присягнутися, що Антонеллі зненавидів його, вбачаючи у ньому спритного кар’єриста).
Тепер Джордж довів себе до такого стану, що вже не мав сумнівів: аналізатор покаже чистісіньку нісенітницю.
– Подождем еще немного. Вероятность пока – семнадцать и три десятых процента. Сначала попытаемся принять более решительные меры.
Він не помітив, коли з нього зняли дротики. Раптом усвідомив, що перед ним лікар, який задумливо дивиться на нього. Все скінчилося: дротиків не було. Відчайдушним зусиллям волі Джордж опанував себе. Він остаточно розпрощався з мрією стати програмістом. Її знищили за якихось десять хвилин.
Элизабет Мэннерс сказала младшему сыну:
– Иди к себе, Бен.
— Мабуть, що нічого не вийде? — похмуро запитав Джордж.
— Що — не вийде?
– Но что случилось, ма? – прерывающимся голосом спросил Бен, убитый тем, что этот чудесный день завершился такими невероятными событиями.
— Я не буду програмістом? Лікар потер носа і сказав:
– Прошу тебя!
Он неохотно вышел из комнаты, топая ногами, поднялся по лестнице, потом бесшумно спустился обратно.
— Заберіть свій одяг і йдіть до кімнати 15-С. Там на вас чекатимуть папери і мій висновок.
— Хіба я вже здобув освіту? — вразився Джордж. — Мені здавалося, що це тільки…
А Майкл Мэннерс, старший сын, новоиспеченный взрослый мужчина и надежда семьи, повторил точно таким же тоном, что и брат:
Лікар Антонеллі подивився вбік, на письмовий стіл.
– Что случилось?
— Вам усе пояснять. Робіть, як я сказав.
Джо Мэннерс ответил ему:
– Бог свидетель, сын мой, не знаю. Я не сделал ничего дурного.
Джордж безпорадно силкувався вгадати, про що ж йому скажуть. Що він має право тільки на фах дипломованого чорнороба? Його хочуть підготувати до цієї новини, призвичаїти до фаху.
– Ясно, не сделал. – Майкл в недоумении взглянул на своего тщедушного кроткого отца. – Они, наверно, явились сюда из-за того, что ты что-то задумал.
Він раптом цілком повірив у правдивість своєї здогадки, і йому довелося напружити всі сили, щоб не закричати.
– Ничего я не задумывал.
Зашпортуючись, він поплентався до свого місця в залі очікування. Тревіліяна там не було, і якби Джордж добре воло дів собою, щоб тверезо оцінювати навколишнє, то мав би дякувати своїй долі. Тут майже нікого не залишилося — тільки «хвіст» алфавіту. Хлопці наче були не від того, аби розпитати його що і як, та у них, змучених очікуванням своєї черги, не стачило сили витримати сповнений ненависті й люті погляд.
Тут вмешалась возмущенная миссис Мэннерс:
Яким правом вони будуть кваліфікованими фахівцями, а він — чорноробом? Чорноробом! Джордж був у цьому переконаний.
– О чем ему надо было думать, чтобы заварилось такое? – Она повела рукой, указывая на цепь охранников вокруг дома. – Когда я была маленькой, помню, отец моей подруги служил в банке. Однажды ему позвонили и велели не трогать денег. Он так и сделал. Денег было пятьдесят тысяч долларов. Он вовсе не брал их. Только подумывал, не взять ли. В то времена все делалось не так тихо, как теперь. История вышла наружу, и я тоже услышала о ней.
Службовець у червоній формі повів його лункими коридорами вздовж вервечки дверей. За ними розташувалися групи фахівців — де по двоє, де по п’ятеро душ: механіки-мотористи, інженери-будівельники, агрономи… Існували сотні фахів, більшість із яких буде репрезентовано одним чи двома жителями цього маленького містечка.
– Но я хочу сказать вот что, – продолжала она, заламывая руки, – тогда речь шла о пятидесяти тысячах. Пятьдесят тысяч долларов… И тем не менее они всего-навсего позвонили тому человеку. Один телефонный звонок – и все. Что же такое мог задумать ваш отец, ради чего стоило бы присылать больше десятка охранников и изолировать наш дом от всего мира?
Зараз Джордж ненавидів їх усіх: статистиків, бухгалтерів, тих, хто важливіший, і тих, хто скромніший. Він ненавидів їх за те, що вони вже здобули свої обмежені знання і в них уже визначена доля, а у нього, все ще не навченого, попереду тяганина й невідомість.
В глазах Джо Мэннерса застыла боль. Он произнес:
Джордж дістався до дверей з номером 15-С. Його завели в пусту кімнату і залишили. На якусь мить він піднісся духом. Якби ця кімната була для чорноробів, тут, звичайно, вже сиділи б десятки юнаків.
– Клянусь вам, у меня и в мыслях не было никакого преступления, даже самого незначительного.
Біля невисокої, заввишки по пояс, переділки ковзнули розсувні двері, й до кімнати зайшов літній сивоголовий чоловік. Він посміхнувся, показавши рівні, мабуть, штучні, зуби. Проте у нього було молоде гладеньке обличчя й гучний голос.
Майкл, исполненный сознания своей новоприобретенной мудрости совершеннолетнего, сказал:
— Добрий вечір, Джордже! — привітався він. — Бачу, цього разу до нас у сектор потрапив тільки один.
– Может тут что-нибудь подсознательное, па? Наверно, ты затаил злобу против своего начальника.
— Тільки один? — безпорадно запитав Джордж.
– И потому хочу его убить? Нет!
— Таких, як ти, на Землі тисячі. Ти не самотній. Джордж почав дратуватися.
– И они не говорят в чем дело, па?
— Я нічого не розумію, сер, — сказав він. — Яка в мене класифікація? Що тут коїться?
– Нет, не говорят, – опять вмешалась мать. – Мы спрашивали. Я сказала, что одним своим присутствием они губят нас в глазах общества. Они по крайней мере могли бы сказать, в чем дело, чтобы мы сумели защищаться, объяснить.
— Спокійно, синку. З тобою все гаразд. Таке могло б статися з кожним. — Він простягнув руку, і Джордж машинально взявся за неї. Тепла долоня міцно потисла Джорджеву долоню. — Сідай, синку. Мене звуть Сем Елленфорд.
Джордж нетерпляче кивнув.
– А они не говорят?
— Я хочу знати, в чім річ, сер?
– Не говорят.
— Природно. По-перше, Джордже, ти не можеш бути програмістом. Думаю, ти сам уже збагнув.
— Так, — з гіркотою в голосі погодився Джордж. — Але ким же я тоді буду?
Майкл стоял, широко расставив ноги, засунув руки глубоко в карманы. Он обеспокоенно произнес:
— Таке важко пояснити, Джордже. — Елленфорд помовчав, а потім вимовив: — Ніким.
– Слушай, ма, Мултивак никогда не ошибается.
Отец беспомощно уронил руку на подлокотник дивана.
— Що?!
— Ніким!
– Говорю тебе, я не думаю ни о каком преступлении.
Дверь без стука открылась, и в комнату энергичным, уверенным шагом вошел человек в форме. Лицо его было холодно и официально.
— Що це означає? Чому ви не можете дати мені фаху?
– Вы Джозеф Мэннерс?
— В цьому разі, Джордже, у нас немає вибору. За нас вирішує структура твого мозку.
Джо Мэннерс поднялся.
Джордж пожовтів і витріщив очі.
– Да. Что вы еще от меня хотите?
— З моїм мозком щось не так?
– Джозеф Мэннерс, по распоряжению правительства вы арестованы. – И он показал удостоверение офицера Отдела контроля и управления. – Я вынужден просить вас отправиться со мной.
— У ньому є якісь зміни. Гадаю, з погляду фахової кваліфікації, ти можеш вважати, що в ньому є порушення.
– Но почему? Что я сделал?
— Але чому? Елленфорд знизав плечима.
— Ти, звісно, знаєш, яким чином діє земна Програма Освіти: практично всяка людина спроможна засвоїти будь-які знання, але кожен окремий мозок краще підходить до одних видів знань, ніж до інших. Ми намагаємося, по змозі, поєднувати структуру мозку з відповідними знаннями даного фаху, виходячи з потреби на спеціальність.
– Я не уполномочен обсуждать этот вопрос.
– Допустим даже, что я задумал преступление, нельзя арестовать за одну только мысль о нем. Для этого я должен действительно совершить преступление. Иначе арестовать нельзя. Это противоречит закону.
Джордж кивнув:
Но агент оставался глух ко всем доводам.
— Так, я знаю.
– Вам придется отправиться со мной.
— Проте інколи, Джордже, нам трапляється юнак, у якого інтелект не підходить для накладання будь-яких знань.
Миссис Мэннерс вскрикнула и, упав на диван, истерически зарыдала.
— Ви хочете сказати, що я не годен здобути освіти?
У Джозефа Мэннерса не хватило смелости оказать прямое сопротивление агенту – это значило бы нарушить законы, к которым его приучали всю жизнь. Но все же он стал упираться, и офицеру пришлось, прибегнув к силе, тащить его за собой. Голос Мэннерса был слышен даже за дверью.
— Саме це я маю на увазі.
– Скажите мне, в чем дело? Только скажите. Если бы я знал… Это убийство? Скажите, предполагают, что я замышляю убийство?
— Казна-що. Я ж тямлю. Я можу зрозуміти…
Дверь захлопнулась. Побледневший Майкл Мэннерс совсем по-детски, растерянно поглядел сперва на дверь, а потом на плачущую мать.
Він безпорадно озирнувся, наче шукаючи якоїсь нагоди довести, що мозок його працює справно.
Стоявший за дверью Бен Мэннерс внезапно почувствовал себя главой семьи и решительно сжал губы, твердо зная, как ему поступить.
— Будь ласка, глянь на речі тверезо, — поважно сказав Елленфорд. — Ти розумний. Поза всяким сумнівом. Твій інтелект навіть вищій за середній. На жаль, це не має відношення до накладання знання на мозок. І взагалі, сюди завжди потрапляють розумні люди.
Если Мултивак отнимал, то он мог и давать. Только сегодня Бен присутствовал на торжестве. Он слышал, как тот человек, Рэндолф Хоч, рассказывал про Мултивак и про то, что он может делать. Он отдает приказания правительству и в то же время не игнорирует простых людей и выручает их, когда они обращаются к нему за помощью. Любой может просить помощи у Мултивака, а любой – это значит и Бен. Ни матери, ни Майклу не удержать его. У него есть немного денег из тех, что были ему даны на сегодняшний праздник. Если позднее они хватятся его и будут волноваться, – что ж, ничего не поделаешь. Сейчас для него на первом месте отец.
— Ви хочете сказати, що я не годжуся навіть у дипломовані чорнороби? — промимрив Джордж. Навіть така перспектива здавалася йому кращою, ніж розчахнута поряд із ним безодня. — Що ж такого треба знати, щоб стати чорноробом?
Он вышел с черного хода. Караульный в дверях проверил документы и пропустил его.
— Ти недооцінюєш чорноробів, юначе. Існує багато різновидів професії чорнороба, і кожен з них має свій досить складний комплекс знань. Крім того, для цього фаху ми повинні добирати не тільки відповідні розуми, а й відповідні тіла. Ти не придатний для цього, Джордже. Якби ти й став чорноробом, то тебе на довго б не вистачило.
Гарольд Куимби заведовал сектором жалоб на балтиморской подстанции Мултивака. Этот отдел гражданской службы Куимби считал самым важным. Отчасти он был, пожалуй, прав; во всяком случае, когда Куимби рассуждал на эту тему, почти никто не мог остаться равнодушным.
Джордж знав, що йому бракує фізичної сили.
— Але я ніколи не чув, щоб хтось не мав фаху, — заперечив він.
Во-первых, как сказал бы Куимби, Мултивак, по сути дела, вторгается в частную жизнь людей. Приходится признать, что последние пятьдесят лет мысли и побуждения человека больше не принадлежат ему одному, в душе у него нет таких тайников, которые можно было бы скрыть. Но человечеству требуется что-то взамен утраченного. Конечно, мы живем в условиях материального благополучия, покоя и безопасности, но все таки эти блага – нечто обезличенное. Каждый мужчина, каждая женщина нуждаются в каком-то личном вознаграждении за то, что они доверили Мултиваку свои тайны. И все получают это вознаграждение. Ведь каждый имеет доступ к Мултиваку, которому можно свободно доверить все личные проблемы и вопросы, без всякого контроля и помех, и буквально через несколько минут получить ответ.
— Таких небагато, — визнав Елленфорд. — І ми охороняємо їх.
В любой нужный момент в эту систему вопросов-ответов вовлекались пять миллионов цепей из квадрильона цепей Мултивака. Может быть, ответы и не всегда бывали абсолютно верны, но они были лучшими из возможных, и каждый спрашивающий знал, что это лучший из возможных ответов, и целиком на него полагался. А это было главное.
— Охороняєте? — Джордж відчув, як у збентеженій душі зростає страх.
Отстояв в медленно двигавшейся очереди (на лице каждого мужчины и каждой женщины отражались надежд, смешанная со страхом, или с волнением, или даже с болью, но всегда по мере приближения к Мултиваку надежда одерживала верх), Бен наконец подошел к Куимби.
— Тобою опікується планета, Джордже. З тієї миті, як ти зайшов у ці двері, ми почали виконувати свої обов’язки. — І він усміхнувся.
Не поднимая глаз, Куимби взял протянутый ему заполненный бланк и сказал:
То був аж надто лагідний усміх. Джорджеві він здався усміхом власника, усміхом дорослого до безпорадної дитини.
– Кабина 5-Б.
— Виходить, я потраплю до тюрми? — спитав він.
Тогда Бен спросил:
– А как задавать вопросы, сэр?
— Боронь боже. Ти житимеш з такими, як ти.
Куимби с некоторым удивлением поднял голову.
З ТАКИМИ, ЯК ТИ. Ці слова громом вибухнули Джорджеві у вухах.
Подростки, как правило, не пользовались службой Мултивака. Он добродушно сказал:
— Ти будеш мати спеціальний догляд. Ми піклуватимемося про тебе, — запевнив Елленфорд.
– Приходилось когда-нибудь это делать, сынок?
Джордж із жахом усвідомив, що плаче. Елленфорд відійшов в інший кінець кімнати і, немов замислившись про щось, відвернувся.
Джордж переміг істеричне ридання, воно змінилося схлипуванням, і він затих. Він думав про батька, про маму, про друзів, про Тревіліяна, про свою ганьбу…
– Нет, сэр.
Куимби показал модель, стоявшую него на столе.
— Я ж вивчився читати! — обурено вигукнув він.
— Кожна нормальна людина може навчитися читати. У нас не було винятків. Тільки на цьому етапі ми виявляємо… винятки. А коли ти навчився читати, Джордже, нас цікавила будова твого мозку. Черговий лікар ще тоді доповів про деяку його своєрідність.
– Там будет такая штука. Видишь, как она работает? В точности, как пишущая машинка. Ничего не пиши от руки, пользуйся клавишами. А теперь иди в кабину 5-Б. Если понадобится помощь, просто нажми красную кнопку – кто-нибудь придет. Направо, сынок, по этому проходу.
— Невже ви не можете спробувати дати мені освіту? Ви ж навіть не намагалися. Весь ризик я беру на себе.
Он следил за мальчиком, пока тот не скрылся, потом улыбнулся. Еще не было случая, чтобы кого-нибудь не допустили к Мултиваку. Конечно, всегда находятся людишки, которые задают нескромные вопросы о жизни своих соседей или о разных известных лицах. Юнцы из колледжей пытаются перехитрить преподавателей или считают весьма остроумным огорошить Мултивак, поставив перед ним парадокс Рассела о множестве всех множеств, не содержащих самих себя в качестве своего элемента.
— Закон забороняє, Джордже. Та послухай, усе буде гаразд. Твоїй сім’ї ми все пояснимо так, щоб нікого не образити. А там, куди тебе помістять, ти матимеш пільги. Ми дамо тобі книжки, і ти вивчатимеш усе, що забажаєш.
Но Мултивак может справиться со всем этим сам. Помощь ему не требуется. Кроме того, все вопросы и ответы регистрируются и добавляются к совокупности сведений о каждом отдельном индивидууме. Любой, даже самый пошлый или самый дерзкий вопрос, поскольку он отражает индивидуальность спрашивающего, идет на пользу, помогая Мултиваку познавать человечество.
— Збирати знання по зернині, — з гіркотою мовив Джордж. — І під кінець життя я знатиму якраз стільки, щоб стати дипломованим молодшим клерком у відділі скріпок.
Подошла очередь пожилой женщины, изможденной, костлявой, с испуганным выражением в глазах, и Куимби занялся ею.
— Проте, як я розумію, ти вже вивчав книжки.
Али Отман мерил шагами свой кабинет, с каким-то отчаянием вдавливая каблуки в ковер.
Джордж завмер. Його пронизав страшний здогад.
– Вероятность все еще растет. Уже двадцать два и четыре десятых процента! Проклятье! Джозеф Мэннерс арестован и изолирован, а вероятность все поднимается!
— Так он воно що…
Он обливался потом.
— Що?
Лими отвернулся от видеофона.
— Той хлопець, Антонеллі… Він хоче знищити мене…
– Признание до сих пор не получено. Сейчас Мэннерс проходит психические испытания, но никаких признаков преступления нет. Похоже, что он говорит правду.
— Ні, Джордже, ти помиляєшся.
– Выходит Мултивак сошел с ума? – возмутился Отман.
— Не треба нічого говорити. — Джорджа опанувала нестримна лють. — Цей брудний покидьок продав мене, бо я здався йому надто розумним. Я читав книжки, намагаючись підготуватися до обраного фаху. Гаразд, чого ви хочете, щоб усе владнати? Грошей? То ви їх не отримаєте. Я йду, і коли я всім оголошу про це…
Зазвонил другой аппарат. Отман обрадовался передышке. На экране возникло лицо агента Отдела контроля и управления.
Він перейшов на крик.
– Сэр, будут ли какие-нибудь новые распоряжения относительно Мэннерсов? Или им можно по-прежнему приходить и уходить?
– Что значит «по-прежнему»?
Елленфорд похитав головою і натиснув кнопку.
– В первоначальных инструкциях речь шла только о домашнем аресте Джозефа Мэннерса. Остальные члены семьи не упоминались, сэр.
В кімнату тихо зайшли двоє і наблизилися до Джорджа з обох боків. Його руки притисли до тулуба, один з чоловіків підніс до ліктевої западини правиці шприц. Снодійне потрапило до вени й подіяло майже миттєво.
– Ну так распространите приказ на остальных до получения других инструкций.
Джордж одразу перестав кричати, голова звисла, коліна підітнулися, і тільки чоловіки, що підтримували його, не дали сонному повалитися додолу.
– Тут есть некоторое осложнение, сэр. Мать и старший сын требуют сведений о младшем сыне. Он исчез, и они утверждают, что его арестовали. Они хотят идти в Главное управление наводить справки.
Отман нахмурился и произнес почти шепотом:
Як і було обіцяно, про Джорджа піклувалися. Його оточили увагою і ставилися до нього добре, — Джорджеві здавалося, що він і сам би так поводився із жалюгідним, хворим кошеням.
– Младший сын? Сколько ему?
Йому сказали, що треба опанувати себе і знайти якийсь інтерес у житті. Потім пояснили, що більшість із тих, хто потрапляв сюди, спочатку теж упадали у відчай і що згодом усе влаштовується. Однак Джордж навіть не слухав їх.
– Шестнадцать, сэр.
Джорджа відвідав сам лікар Елленфорд. Як він сказав, Джорджевих батьків сповістили, що їхній син поїхав виконувати спеціальне завдання.
– Шестнадцать, и он исчез. Где он, не известно?
— А вони знають… — промимрив Джордж.
Елленфорд одразу запевнив його:
– Ему разрешили покинуть дом, сэр, так как не было приказа задержать его.
– Ждите у аппарата.
— Подробиць ми не обговорювали.
Отман, не разъединяя связи, выключил экран. Вдруг он обеими руками схватился за голову и застонал: – Идиот! Какой идиот!
Спершу Джордж відмовлявся від їжі, та йому впорскували поживні речовини через вени. Від Джорджа ховали всі гострі предмети і пильнували за ним. До нього підселили Хейлі Омейні. Нігерійцева флегматичність впливала заспокійливо.
Лими оторопел. – Что за черт?
Одного разу змучений нудьгою Джордж попросив книжку. Омейні, який постійно щось читав, підвів голову і щиро посміхнувся. Не бажаючи будь-кому з них робити приємність, Джордж мало не взяв своє прохання назад, але потім передумав: «А чи мені не однаково?»
Він не сказав, яку саме книжку хотів би прочитати, і Омейні приніс йому підручника з хімії, що ряснів малюнками. Слова короткі, написані великими літерами. Книжка для підлітків, і Джордж з усієї сили жбурнув її в стіну.
– У арестованного есть шестнадцатилетний сын, – выдавил из себя Отман. – А это значит, что сын как несовершенно летний еще не зарегистрирован Мултиваком отдельно, а только вместе с отцом, в отцовских документах. – Он с яростью взглянул на Лими. – Каждому человеку известно, что до восемнадцати лет подростки сами не заполняют анкеты для Мултивака, это делают за них отцы. Разве я об этом не знаю? Разве вы не знаете?
Таким він буде завжди. Довіку залишиться підлітком, людиною, яка не здобула освіти, і для нього писатимуть спеціальні книжки. Охоплений люттю, він ліг на ліжко і прикипів очима до стелі. Однак через годину, похмурий, підвівся, взяв книжку і почав читати.
– Вы хотите сказать, что Мултивак имел в виду не Джо Мэннерса?
– Мултивак имел в виду младшего сына, а теперь мальчишка исчез. Вокруг дома стена из наших агентов, а он преспокойно выходит из дому и отправляется сами знаете по какому делу.
За тиждень він закінчив її і попросив іншу.
Он резко повернулся к видеофону, к которому все еще был подключен агент Отдела контроля и управления. Минутная передышка позволила Отману взять себя в руки и принять уверенный, невозмутимый вид. Не к чему было закатывать истерику на глазах у агента, хотя Отману, может, и полезно было бы дать выход бушевавшей внутри буре. Он сказал:
— Ти хочеш, щоб я відніс її? — запитав Омейні.
– Установите, где находится младший сын. Пошлите всех ваших людей. Если понадобится, привлеките всех жителей округа. Я дам соответствующие приказания. Вы обязаны во что бы то ни стало найти мальчика.
– Слушаю, сэр.
Отключившись, Отман приказал:
Джордж похмуро мовчав. Він не все зрозумів з прочитаного, але ще не втрачене почуття власної гідності не давало йому зізнатися в цьому.
– А теперь проверьте вероятность, Лими.
Через несколько минут Лими произнес.
— Гадаю, ліпше її залишити. Книжки існують для того, щоб їх читали і перечитували, — сказав Омейні.
– Упала до девятнадцати и шести десятых. Упала.
Це сталося саме того дня, коли Джордж урешті погодився прогулятися по місцині, де вони мешкали.
Отман вздохнул с облегчением.
Звичайно, це не тюрма. Ні замкнених дверей, ні стін, ані охорони. Просто мешканцям нікуди було йти, та й годі!
– Наконец-то мы на правильном пути.
Навіть якось приємно було побачити десятки подібних до себе людей.
Бен Мэннерс сидел в кабине 5-Б и медленно выстукивал: «Меня зовут Бэнджамен Мэннерс, мой номер МБ71833412. Мой отец, Джозеф Мэннерс, арестован, но мы не знаем, какое преступление он замышляет. Как нам помочь ему?»
Бо надто легко повірити, що ти у всьому світі один-однісінький такий… скалічений.
— Скільки ж душ тут мешкає всього? — пробурмотів він.
Он кончил и принялся ждать. В свои шестнадцать лет он уже понимал, что где то там внутри его слова циркулируют по цепям сложнейшей из систем, когда-либо созданных человеком, понимал, что триллион данных сольются в единое целое, из него Мултивак извлечет наилучший ответ и тем самым поможет Бену.
— Двісті п’ять, Джордже, і це не єдине таке місце. Їх тисячі.
Машина щелкнула, из нее выпала карточка – длинный-предлинный ответ. Начинался он так: «Немедленно отправляйся скоростным транспортом в Вашингтон. Сойди у Коннектикут-авеню. Там увидишь здание, найди особый вход с надписью „Мултивак“, где стоит часовой. Скажи часовому, что ты нарочный, к доктору Трамбулу, он пропустит тебя. Оказавшись в коридоре, иди по нему, пока не очутишься у небольшой двери с табличкой „Внутренние помещения“. Войди и скажи людям, которые там окажутся: „Донесение доктору Трамбулу“. Тебя пропустят. Иди прямо…»
Люди озиралися на Джорджа, проводжали очима, де б він не був: у гімнастичному залі, на тенісному корті, в бібліотеці (зроду він не уявляв, що може бути така сила книжок — ними були забиті, саме забиті довгі полиці). Його з цікавістю розглядали мешканці, а Джордж розлючено зиркав на них. Кінець кінцем, вони не кращі за нього, то за яким правом розглядають його наче якусь чудасію.
И так далее и так далее. Бен пока не понимал, какое это имеет отношение к его вопросу, но он безгранично верил в Мултивак. И он бегом бросился к вашингтонской автостраде.
Більшості з них ще не було й тридцяти.
Поиски Бена Мэннерса привели агентов Одела контроля и управления на балтиморскую станцию Мултивака через час после того, как Бен ее покинул. Гарольд Куимби оробел, оказавшись в центре внимания такого количества важных особ, и все из-за шестнадцатилетнего мальчишки.
— А що з тими, хто старший за віком? — несподівано запитав Джордж.
– Да, мальчик здесь был, – подтвердил он, – но куда он девался, не известно. Не мог же я знать, что его разыскивают. Мы принимаем всех, кто приходит. Да, конечно, получить запись вопроса и ответа можно.
— Тут живуть тільки молоді, — відповів Омейні, а потім, раптом збагнувши прихований зміст, що спочатку не привернув його уваги, скрушно похитав головою і додав: — Їх не знищують, якщо ти це маєш на увазі. Для старших є інші Інтернати.
Едва взглянув на запись, они, не теряя времени, передали ее по телевидению в Центральное управление.
— Кому воно цікаво? — промимрив Джордж, відчуваючи, що виказав аж надто великий інтерес і йому загрожує небезпека здатися.
Отман прочел ее, закатил глаза и лишился чувств, его быстро привели в себя, и он сказал слабым голосом:
— Тобі ж, звичайно. Коли підійдуть роки, тебе переведуть до іншого Інтернату, де живуть представники обох статей.
Мальчика нужно перехватить. Сделайте для меня копию ответа Мултивака. Больше тянуть нельзя, я должен немедленно связаться с Галлименом.
Бернард Галлимен никогда не видел Али Отмана таким взволнованным. И теперь, взглянув в безумные глаза координатора, почувствовал, как по его спине пробежал холодок.
Джордж був вражений.
Он пробормотал, заикаясь:
— І жінки?
– Что вы хотите сказать? Что может быть хуже убийства?
— По-твоєму, жінки мають імунітет?
– Много хуже, чем простое убийство.
Джордж відчув гостру цікавість і хвилювання, яких не помічав у собі від того дня, коли… Однак примусив себе думати про щось інше.
Галлимен побледнел.
Омейні зупинився на порозі кімнати, де була невеличка телевізійна установка і настільна обчислювальна машина. Перед екраном сиділо п’ятеро чи шестеро чоловіків.
– Вы имеете в виду убийство одного из важных государственных деятелей? («А что, если это я сам…» – пронеслось у него в голове)
— Класна кімната.
Отман кивнул.
– Не просто одного из деятелей, а самого главного.
— Класна кімната? — перепитав Джордж.
– Неужели генерального секретаря? – прошептал в ужасе Галлимен.
— Юнаки здобувають освіту. Але у незвичайний спосіб, — поквапливо докинув Омейні.
– Хуже. Неизмеримо хуже. Речь идет об уничтожении Мултивака.
— Ти хочеш сказати, що вони здобувають знання по краплині.
— Правильно. У давнину так училися всі.
– Что?!
Відколи він з’явився в Інтернаті, йому весь час торочили те саме. Ну й що ж?
– Впервые в истории Мултивак доложил о том, что ему самому грозит опасность.
– Почему же меня сразу не поставили в известность?
Припустімо, був період, коли людство не знало діатермічної печі. Хіба з цього випливає, що він мусить задовольнятися сирим м’ясом у світі, де решта їдять варене.
Отман вышел из положения, отделавшись полуправдой.
— Навіщо все це? — запитав він.