Генерал Рестелл недаремно зажив репутації жорсткої і рішучої людини, яка нічим не гребує задля досягнення мети, але й він не наважився віддати наказ завдати по місцю передбачуваного випробування бомбового удару. Поки він здзвонювався з Вашінгтоном, поки міністр оборони радився з начальниками штабів і президентом, суперзаври добралися до нижнього залу на дні шахти, де був установлений контейнер з ядерним зарядом.
В центр керування полігоном терміново прибули представник Пентагону адмірал Кіллер і сенатор Джайлс, голова сенатської комісії в справах озброєнь. Вони встигли надивитися на діяльність суперзаврів згори, перш ніж ті зникли під землею, і оцінили їхню міць, настирливість, неземну велич і надзвичайну потворність; хоч, якщо розібратися, питання краси і потворності вельми спірне, а для тваринного світу термін “красота” і взагалі означає доцільність форми тіла, гармонію функціональної діяльності, доведену еволюцією до цілковитої досконалості. Після цього приголомшені адмірал і сенатор заходилися дзвонити кожен у свої дзвони, в тому числі і президентові, сколихнувши застояле болото самозаспокоєності і впевненості в національній перевазі над будь-яким противником.
На полігон прилетіла ціла бригада високопоставлених офіційних осіб під проводом заступника міністра оборони з наукових досліджень і розробок. Вона застала суперзаврів уже в дорозі: пансперміти проникли в зал з ядерним пристроєм — ніхто не ризикнув висадити його в повітря — і викрали урановий зародок і контейнер-бланкет з сумішшю дейтерію і тритію. Що сталося під землею на глибині півмилі, ніхто, звичайно, не бачив, проте коли після відходу ящерів у розламану шахту спустилися каскадери-ядерщики, вони виявили понівечені рештки обладнання і порожню шкаралупу камери, де був заряд. І нуль радіоактивності.
Суперзаврів намагалися затримати на виході з шахти: влаштували ракетно-гарматне пекло, застосували навіть бойові лазери, та все було даремно — броньовані колоси пройшли вогневу завісу без видимих зусиль і зупинок. Схоже, страху вони не відали, як і болю.
Через добу безперервних нарад і польотів над невтомно плазуючими по пустелі наддраконами, які за цей час ще більше підросли, над Невадою з’явився бомбардувальник В-ІВ і скинув на них вакуумбомбу класу “Зеро”.
[7] Вибух перетворив куточок дикої гірської місцевості з безліччю гострозубих скель, печер і ям, стінок і бартерів на ідеально рівний круг діаметром близько кілометра, на порох розкришивши все, що здіймалося над землею більше ніж на сантиметр. І все ж пансперміти вціліли.
Спочатку спостерігачі подумали, що звірі вбиті: вони розпласталися на голій скельній площадці і не рухались, учепившись всіма шістьма лапами в камінь. В таборі, що йшов слідом за пришельцями в межах радарної видимості, серед воєнспеців спалахнуло тріумфування, яке тривало рівно півгодини. Суперзаври отямилися, заворушились, кумедно обмацуючи одне одного хвостами. Декілька годин вони сиділи на місці, займаючись якимись таємничими приготуваннями, можливо, заліковували рани, а потім раптом один за одним збили три вертольоти із спостерігачами, що кружляли на двокілометровій висоті. Льотчики загинули. На щастя, Кемпер цього дня в повітря не здіймався, була не його зміна. З цієї миті супердракони не підпускали до себе нікого ближче ніж на сім-вісім кілометрів і збільшили швидкість бігу. Коли експерти встановили напрям їхнього руху, в таборі знялася тиха паніка: страхітливі тварі за три—чотири дні мали дістатися каньйону біля Коннорс-Пік, де велася підготовка до чергового підземного ядерного випробування в рамках “Чорного вогню”. Як похмуро пожартував адмірал Кіллер: пришельці явно були “агентами Кремля”, котрі вирішили зірвати програму СОІ в будь-який спосіб.
Откуда-то доносился дружелюбный доверительный голос, и Элдон Блейн, похолодев, оглянулся, ожидая увидеть — калеку. Но голос раздавался из радиоприемника, стоявшего на рабочем столе среди беспорядочного нагромождения приборов, инструментов и запчастей. Дэнджерфилд все еще продолжал говорить, хотя спутник наверняка давно ушел за пределы радиоприема. «Контакт со спутником, какого еще никому не удавалось добиться, — сообразил Блейн. — Вот даже что у них здесь есть, в их Уэст-Марино. Но почему работает большой передатчик? Что он передает? Он стал лихорадочно оглядывать комнату...»
Жарт адмірала спричинив несподіваний резонанс у світі, коли вийшов за межі штату Невада. У журналістів соціалістичних країн він викликав іронічну посмішку, а кореспондентів радіо і телекомпаній пойняв гомеричний регіт. На сторінках газет і журналів з’явилися десятки фейлетонів, насичених вбивчим ковбойським гумором, статей і розповідей “очевидців”. Обиватель теж реготав над дошкульними фразами типу: “Ще ніхто й ніколи не воював з динозаврами, однак Америка і в цьому випередила світ, підтвердивши своє історичне призначення”, переказував анекдоти й чутки і веселився, перебуваючи в абсолютному невіданні щодо реальних обставин справи. На жаль, і в політичних колах не знайшлося діяча, котрий би тверезо оцінив обстановку і зробив належні висновки. В Пентагоні, та й серед адміністрації країни все ще побутувала думка, що військові цілком контролюють становище і весь цей галас навколо двох ожилих реліктів епохи мезозою не вартий шеляга.
Льющийся из радио голос внезапно изменился, стал резче, грубее.
* * *
— Очечник! — сказал он, — Что ты забыл в моем доме? — Это был голос Хоппи Харрингтона, и Элдон застыл, как вкопанный, тупо потирая лоб, пытаясь понять, хотя на глубинном, инстинктивном уровне и осознавая, что не понимает... и никогда не поймет.
Суперзаври проминули останній ракетний заслін перед шахтою в ущелині біля Коннорс-Пік і через день знищили ядерний заряд, призначений для випробувань рентгенівського лазера з ядерною накачкою. На цей час їхній зріст сягав сорока трьох, а довжина від носа до кінчика хвоста перевищила двісті десять метрів. Вони були набагато більші не тільки за найкрупніші живі істоти на Землі, а й переважали всі створені людиною механізми, що будь-коли пересувалися по суші. Невада була відкрита і беззахисна перед ними, а “мідні лоби” в Пентагоні все ще вишукували зброю, здатну їх знищити, випробовуючи на панспермітах весь наявний арсенал, в тому числі і експериментальний хімічний та біологічний.
Прозріння не прийшло навіть тоді, коли ні лазерні гармати, ні електромагнітні снаряди з високою швидкістю польоту — до двадцяти кілометрів на секунду, ні отрутохімікати та найстрашніші з тваринних і рослинних отрут ніяк не вплинули на чужих звірів. Суперзаври роздушили ще дві шахти з підготовленими до вибуху пристроями, і полігон спорожнів. Рестелл, не чекаючи команди згори, віддав наказ евакуювати решту установок. Проте на межі штатів Невади і Юти було розташовано секретний завод по переробці уранової руди, і суперзаври повернули туди.
— Хоппи, — наконец выдавил он. — Где ты?
Америка перестала реготати і затамувала подих. Рестелл одержав офіційний дозвіл президента застосувати для знищення чудовиськ атомну бомбу.
І лише одна людина з усіх причетних до цієї справи здогадалася, до чого може призвести ядерний вибух. Цією людиною був Норман Аліс-сон.
— Здесь, — отозвался голос из динамика. — И с каждой секундой все ближе и ближе. Стой где стоишь, очечник. — Тут дверь распахнулась, и перед Блейном возник Хоппи Харрингтон на своем мобиле. Его горящие глаза были устремлены на Элдона. — Добро пожаловать в гости, — съязвил Хоппи, причем голос теперь исходил одновременно и от радио, и от него самого. — Ты, небось, думал, что это передача со спутника? — Один из манипуляторов вытянулся и щелкнул выключателем. — Ладно, очечник, рассказывай. Что тебе здесь надо?
Він знайшов Кемпера біля одного з вертольотів серед льотчиків, які обмінювалися враженнями від останніх рейдів на північний схід Невади. Це був передовий загін спостерігачів, який ішов за суперзаврами на мінімально можливій відстані. У компанії панував дух бравади, невибагливого гумору і поблажливого терпіння: кожний ждав своєї черги розповідати, відповідаючи сміхом на незграбні дотепи інших. Аліссон послухав хвилину і висмикнув Вірджіна з натовпу.
Элдон ответил:
— Віре, привіт, слід перешкодити ядерній атаці на суперзаврів.
— Отпусти меня. Ничего мне не надо. Просто полюбопытствовал, и все.
В очах Кемпера згасли іскринки сміху. Він покрутив пальцем біля скроні.
— Тебе ведь нужно радио, верно? — невыразительным голосом спросил Хоппи. Он, похоже, был ничуть не удивлен.
— Ти що, привіт, зовсім з’їхав з глузду там, біля рідного кістяка? До речі, як ти тут опинився?
Элдон спросил:
— З поштою, — відмахнувся Аліссон, не ображаючись на “з’їхав з глузду”. — Якщо не зупинити бомбардування, станеться… точніше, може статися щось страшне!
— А почему твой передатчик включен?
Кемпер уважно оглянув обличчя друга, похитав головою:
— Потому что я передаю на спутник.
— Це неможливо.
— Если ты отпустишь меня, — сказал Элдон, — я отдам тебе все свои очки. А чтобы собрать их потребовалось несколько месяцев обшаривать Северную Калифорнию.
— Але це необхідно зробити, поки ще є час не допустити жахливої помилки.
— В этот раз ты не привез никаких очков, — сказал калека. — Во всяком случае, чемоданчика у тебя с собой нет. В любом случае, можешь идти. Я тебя не держу, ведь ты не сделал ничего плохого. Правда, это я тебе помешал. — Хоппи рассмеялся отрывистым заикающимся смехом.
Кемпер машинально відзначив час і рішуче махнув рукою на штабель ящиків:
Элдон спросил:
— Сідай і розповідай.
— Слушай, а ты, случаем, не собираешься вернуть спутник?
— Все досить просто. Ти ще пам’ятаєш, якими народилися пансперміти?
Калека недоуменно уставился на него.
— Звичайно, футів по двадцять…
— Ну да, конечно, — сказал Элдон. — Наверняка, с помощью этого передатчика ты намерен включить ту последнюю ступень, которая так и не сработала. Она может послужить в качестве посадочного двигателя.
— Річ не в розмірах, вони рухались не так, як зараз, а значно повільніше і плавніше. А коли зжерли начинку рентгенівського інтроскопа — радіоактивний церій, одразу стали активніші, повеселішали, пам’ятаєш?
— Я бы не смог сделать этого, — наконец ответил Хоппи. — Даже, если бы и захотел.
Кемпер невпевнено почухав потилицю.
— Ты же можешь управлять вещами на расстоянии.
— Та начебто…
— Ладно, расскажу тебе, чем я занят, очечник. — Прокатив мимо Элдона, калека протянул манипулятор и взял со стола какую-то штуку. — Знаешь, что это? Это бобина с магнитной лентой. То, что на ней записано будет передано на спутник на огромной скорости так, что передача часов информации займет всего несколько секунд. И, в то же время, все передачи, которые спутник получал во время полета, будут отправлены мне точно таким же образом, на сверхвысокой скорости. Именно так изначально и было задумано, очечник. Еще до катастрофы, до того, как была утрачена аппаратура космической связи.
— Це факт. Щоразу, коли вони знаходили осередки радіації в “нульових точках” або в шахтах, підготовлених до випробувань, швидкість їхнього життя збільшувалась, я перевірив. Тобто за межами зон з підвищеною радіацією вони “мерзнуть”, холонуть. Розумієш? І чим більша потужність випромінювання, тим вищі темпи їхнього росту, активність, швидкість процесів обміну, реакція, сила. В поєднанні з практичною невразливістю… уяви, що буде, коли вибухне бомба: вони нарешті наситяться енергією і…
Элдон Блейн взглянул на стоящее на рабочем столе радио, а потом искоса глянул на дверь. Мобиль теперь стоял так, что не загораживал ее. Интересно, подумал Элдон, если он попробует рвануть отсюда, есть у него шансы, или нет?
Льотчик гмукнув, скоса поглядаючи на схвильованого Аліссона, накреслив носком черевика жіночий профіль і витер.
— Я могу вести передачи на расстояние до трехсот миль, — тем временем говорил Хоппи. — Передавая напрямую, я могу достичь приемников находящихся в этом радиусе в Северной Калифорнии, но и только. Но, передавая на спутник, где моя информация будет записываться, а потом, по мере его движения, раз за разом воспроизводиться...
— Логічно. Хоч я й не вірю, що суперзаври витримають ядерний вибух. А й велика ж потенція у природи! — захоплено вигукнув він. — Моєї фантазії ніколи б не вистачило намалювати таких монстрів! Живі атомні поглиначі! їх слід залишити в живих хоча б для того, щоб вони очищали землю від радіації. Економічний ефект буде колосальний! Невже космос можуть населяти ще більш жахливі форми життя?
— Мені здається, тільки ми з тобою і здатні дивуватися, — похмуро промовив Аліссон. — Навіть у середовищі вчених цікавих романтиків — один—два на сотню, все більше прагматиків, меркантильних ділків та обачливих препараторів. Не лови гав, думай, що робити.
— Ты сможешь вступать в контакт со всем остальным миром, — сказал Элдон.
Кемпер знов почухав у потилиці і перетворився в діловиту і розважливу людину.
— Именно, — подтвердил Хоппи. — На борту спутника есть вся необходимая аппаратура, и она будет подчиняться соответствующим командам с земли.
— Потрібний діяч державного масштабу, який може переконати великих цабе з Пентагону відмінити атаку. Рестелл не годиться, він затиснутий рамками статуту, і кругозір його вузький, до того ж він не стане нас слухати. Адмірал Кіллер? Не знаю, мені він не сподобався: така собі пихата жердина з благородною сивиною, та й прізвище в нього страшенно переконливе… Можливо, Джайлс?
— И тогда ты станешь Дэнджерфилдом, — сказал Элдон.
— Хто це?
Калека улыбнулся и, заикаясь, сказал:
— Сенатор, голова комісії в справах озброєнь. Схожий на борця-професіонала, але не дурень, судячи з відгуків. Спробуємо до нього.
— Причем никто не заметит разницы. Я справлюсь с этим. Я уже все продумал. А, собственно, какова альтернатива? Молчание. Спутник может замолчать со дня на день. И тогда единственный объединяющий мир голос исчезнет и мир постепенно придет в полный упадок. Я готов в любой момент отключить Дэнджерфилда. Как только окончательно уверюсь в том, что он вот-вот умрет.
— А он о тебе знает?
Кемпер підхопився і, не озираючись, пішов до фургона з радіостанцією. Аліссон, давно звиклий до манери Вірджіна ставити задачу і тут-таки її розв’язувати, поспішив слідом.
— Нет, — ответил Хоппи.
Льотчик затримався в фургоні на дві хвилини.
— Хочешь, я скажу тебе, что я думаю? — сказал Элдон. — Я думаю, Дэнджерфилд умер давным-давно, и на самом деле мы все это время слушали тебя. — С этими словами он чуть приблизился к радиоприемнику на рабочем столе.
— Все гаразд, я з’ясував: Джайлс і весь його почет перебувають зараз у Коннорс-Пік, вивчають сліди наших любих динозавриків. Шкода, що заступник міністра оборони вже майнув, а то можна було б звернутися до нього.
— Это не так, — твердо ответил калека, и продолжил: — Но осталось недолго. Просто удивительно, что он так долго выдерживал подобные условия. Видно, военные неплохо поработали, когда отбирали кандидатов.
Не даючи Аліссону оговтатися, Кемпер енергійно рушив до вертольота, гукнувши на ходу в натовп пілотів, що розважалися:
Элдон схватил приемник и метнулся к двери.
— Бобе, я за викликом Рестелла, буду за годину—півтори, попередь майора, коли повернеться.
Удивленный калека смотрел ему вслед разинув рот. Блейн на мгновение обернулся, заметил выражение лица Хоппи, а в следующий миг был уже за порогом, сломя голову мчась к своей полицейской повозке. «Я отвлек его, — думал он на бегу. — Бедный чертов калека даже и не предполагал, что я собирался сделать. Весь этот разговор... какой в нем смысл? Да никакого. Мания величия, и только. Он хочет сидеть в своей хибаре и говорить со всем миром, принимать передачи со всего мира, сделать его своей аудиторией... но никому такое не под силу, кроме Дэнджерфилда, никто не может управлять аппаратурой спутника отсюда, с Земли. Калеке нужно бы было находиться там наверху, внутри, а ведь невозможно...»
За кілька хвилин вони були в повітрі. Потужний двогвинтовий “Ірокез” поніс їх над похмурим зморшкуватим тілом пустелі на південний захід, до гірського пасма Коннорс-Пік. Через весь кам’яний щит, то зникаючи в нагромадженнях скель, то з’являючись на рівній поверхні, тягнулися поряд чотири характерні борозни — сліди драконів, які проповзли тут.
Что-то схватило его за шею.
Всі сорок хвилин польоту мовчали. Тільки саджаючи вертоліт біля шеренги таких самих машин — з одного боку і стада бронетранспортерів — з іншого, Кемпер запитав:
«Как? — спросил себя Элдон Блейн, падая лицом на землю, но по-прежнему не выпуская из рук радио. — Ведь он остался там, в доме, а я здесь. Действие на расстоянии... он держит меня. Неужели я ошибся? Неужели он может дотянуться так далеко?»
— Ти певен у своїх розрахунках?
Тут то, что схватившее его за шею, стало сжиматься.
Аліссон витримав його погляд.
— Це не розрахунки, це логіка і прогноз. Але я певний, що не помилився у викладках.
Однак пробитися до Джайлса виявилося непросто.
Був час ленчу, офіційні представники влади зібралися в легкому алюмінієвому будиночку з кондиціонуванням і душем, який монтувався за годину і охоронявся майже як будинок Пентагону. Далі колони багатоствольних реактивних установок Кемпера не пустили. Оманливо лінивий десантник у чорному заступив йому шлях.
— Куди поспішаєте, хлопці?
Глава 11
— У нас справа до сенатора.
Взяв первый отпечатанный на мимеографе листок крошечной, выпускаемой им два раза в месяц газетке, Пол Диц принялся критически просматривать главную заметку, которую он сам и написал.
— А чому не до президента? Сенатор на вас чекає? До речі, який саме? У нас тут їх цілий взвод.
— Джайлс.
ЧЕЛОВЕК ИЗ БОЛИНАСА НАЙДЕН СО СЛОМАННОЙ ШЕЕЙ
— От тепер ясно, ви його родичі.
— Не родичі, — почав утрачати терпіння Кемпер, — але справа до нього досить нагальна і важлива. Можу я пройти? Зброї не ношу, можете обшукати.
Четыре дня назад Элдон Блейн, торговец очками из города Болинас, Калифорния, прибывший в наши края по делам, был обнаружен на обочине дороги мертвым со сломанной шеей и следами насилия на теле. Убийца неизвестен. Эрл Колвиг, шеф полиции Уэст-Марино начал расследование, и в настоящее время допрашивает свидетелей, видевших Блейна в тот вечер.
— Не поспішай, квапливцю, я, ти гадаєш, ношу зброю? — Охоронець розважався, йому було нудно. — Гей, а ти куди, приятелю? — окликнув він Аліссона, який наблизився до однієї з броньованих машин і визирнув із-за неї, роздивляючись недалекі горби піску та купи каміння, за якими ховався розвалений суперзаврами вхід у шахту.
— Не напружуйся так, огузкуватий, — не обертаючись, сказав Аліссон, — штани репнуть.
Вот такая это была заметка, и, читая ее, Диц испытывал глубокое удовлетворение. Она сразу привлечет внимание множества читателей, а, значит, возможно в следующем номере разместят больше объявлений. Основным источником дохода Пола — был Энди Гилл, который постоянно рекламировал свои табачные изделия и напитки, и Фред Куинн, аптекарь, ну и, само собой, всегда бывало по нескольку объявлений. Но, конечно, это не то что в старые добрые времена.
Капрал у чорній формі сухопутних сил швидкого розгортання свиснув двічі, з фургона, що був недалеко, вистрибнули двоє десантників і рушили до них, поправляючи автомати “узі”, які здавалися в їхніх руках іграшковими.
Да, конечно, была одна вещь, о которой он не упомянул в заметке. А именно о том, что очечник из Болинаса находился в Уэст-Марино вовсе не по делу, и все это прекрасно знали. Кое-кто даже считал, что он прибыл сюда с целью умыкнуть умельца. Но поскольку это были лишь домыслы, печатать такое было нельзя.
— Біжи до будиночка, — гукнув Кемпер, — я їх затримаю, ці бовдури не наважаться стріляти.
Аліссон рвонув навпростець, десантники, забарившись на мить, важко потрюхали за ним, але Кемпер, вихопивши у капрала автомат і заїхавши ним йому ж по пиці, дав чергу вгору.
Диц принялся за следующий по важности материал.
— Лягай! Перестріляю, як скажених псів!
Десантники з ходу слухняно гепнулися на животи.
ДЭНДЖЕРФИЛД ЗАЯВЛЯЕТ, ЧТО БОЛЕН
Аліссон добіг до алюмінієвого бунгало і квапливо став щось пояснювати офіцерові у формі військово-повітряних сил, який визирнув на шум. З обох боків до посту бігли охоронці, готуючись до бою. Завила сирена.
Обличчя капрала налилося кров’ю, очі стали шаленими. Він відкрив рота, проте сказати нічого не встиг. Офіцер у блакитному гукнув йому від будиночка:
Те, кто посещает вечерние прослушивания передач со спутника
— Все гаразд, капрале, пропустіть їх.
— Тримай, — сказав із посмішкою Кемпер і тицьнув автомат охоронцеві, який держався за щоку. — Даруй, коли перестарався. Але тому хлопцю є що сказати сенаторові.
сообщают, что Уолт Дэнджерфилд вчера объявил о том, что болен. По его словам, у него «неважное самочувствие, возможно связанное с язвой желудка или болезнью сердца», и он нуждается лечении. Как нам сообщили — присутствующие в Форестер-Холле выразили глубокую озабоченность состоянием его здоровья. Мистер Кас Стоун, сообщивший нам об этом, заявил, что, в крайнем случае, готов организовать консультацию своего личного врача из Сан-Рафаело, и что также обсуждался вопрос о командировании мистера Фреда Куинна, аптекаря из Пойнт-Рейса в штаб-квартиру Вооруженных Сил с целью доставить лекарства, необходимые Дэнджерфилду. Правда, следует отметить, окончательное решение принято так и не было.
Охоронець сплюнув, помасажував кисть руки і неохоче відступив убік.
— Ти ще не раз згадаєш нашу зустріч, сучий сину! Це тобі кажу я, Бенджамін Фрімен. Запам’ятаєш?
В остальном газета была заполнена заметками на местные, куда менее интересные темы: кто с кем обедал, кто в какой соседний городок ездил... Пол наскоро просмотрел их, убедился, что все объявления напечатаны без ошибок, а потом принялся за другие полосы.
Кемпер знизав плечима і обійшов капрала, мов стовп.
Ну и, разумеется, в его распоряжении были материалы, которые в газете отсутствовали, материалы ни в коем случае не подлежащие опубликованию. Например, Хоппи Харрингтон, до смерти напуганный семилетней девочкой. Диц даже усмехнулся, вспомнив, что ему рассказывали об этой истории, причем все произошло на глазах у окружающих. Или Бонни Келлер, заведшая очередной роман, на сей раз с новым школьным учителем, Хэлом Барнсом... да, из этого мог бы выйти материальчик, просто пальчики оближешь. Джек Три, местный фермер-овцевод, обвиняет (в миллионный раз) неназванных персон в краже овец. Что же еще? Давай прикинем, думал он. Знаменитый специалист по табачным изделиям, Эндрю Гилл встретился с неизвестным посетителем из города. Предметом переговоров, возможно является вопрос о слиянии табачно-спиртного бизнеса Гилла с какой-то крупной городской компанией. Вспомнив об этом, он нахмурился. Если Гилл от них съедет, то газета потеряет самый надежный источник объявлений. Ничего хорошего в этом не было.
* * *
«Может, имеет смысл написать об этом в газете, — подумал Диц. Настроить общественное мнение против его планов перебираться куда бы то ни было. Усиление влияния чужих компаний на местный табачный бизнес...да, пожалуй, так бы я и выразился. Приезжие невесть откуда, замеченные в наших краях. Что-нибудь в этом роде. Это может заставить Гилла передумать; он конечно здесь человек новый, но он далеко не глуп. Эндрю появился здесь только после катастрофы. Так что по-настоящему, он не один из нас.
Спочатку Аліссона вислухав черговий офіцер охорони, який без роздумів викликав флаг-секретаря генерала Рестелла. Флаг-секретар розмірковував сам із собою хвилин п’ять, потім усе ж подзвонив комусь, стисло розповів, у чому річ, перекрутивши зміст ідеї Нормана, і залишився в кімнаті. За мить до приміщення ввійшов заступник Рестелла з технічного забезпечення, сухорлявий полковник з йоржиком сивого волосся і шрамом через усе чоло.
Интересно, кто же была та зловещая фигура, что разговаривала с Гиллом? Вопрос этот волновал умы всех местных жителей. Всем этот человек не понравился. Кое-кто утверждал, будто это был негр, другие говорили, что это просто радиационные ожоги — таких называли черновоенные.
— Що сталося, Жорж? Я нічого не зрозумів. Хто ці люди?
Может, происшедшее с этим очечником из Болинаса, случится и с ним, — прикидывал Диц. — Потому что у нас слишком многие недолюбливают чужаков. Нечего им околачиваться здесь, и совать нос куда не надо — это может быть опасно».
— Пілот Вірджін Кемпер, перша бригада авіаконтролю. — Кемпер клацнув підборами. — А це Норман Аліссон, палеонтолог.
— Пам’ятаю. — Полковник постійно мружився, здавалося, його дратує надто яскраве світло. — Ви першими наштовхнулися на цих симпатичних звірюк. Чого ви хочете?
Убийство Элдона Блейна, естественно, напомнило ему о судьбе Остуриаса... хотя последний был убит на совершенно законных основаниях, открыто, по решению Совета граждан и суда. Тем не менее, по сути разница была небольшая. И то и другое явно свидетельствовало о настроениях граждан. Так же было бы расценено и внезапное исчезновение из этого бренного мира и негра, или черновоенного, или кем бы он там ни был, который вился вокруг Гилла, к тому же всегда возможно, что какое-то возмездие постигнет и самого Гилла тоже.
Аліссон знову повторив свої доводи, намагаючись бути лаконічним. На його подив заступник Рестелла по технічному забезпеченню був куди кмітливіший флаг-секретаря. Він потер лоба так, що шрам став ліловим, і вийшов. Ті, хто залишився в кімнаті, перезирнулися, але вголос свої враження висловлювати не стали. Полковник повернувся за кілька хвилин.
Но у Эндрю имелись влиятельные друзья, например Келлеры. К тому же, многие люди зависели от его сигарет и спиртного. Например, его активными покупателями были Орион Строд и Кас Стоун. Вполне возможно, что Гилл в полной безопасности.
— Ходімо. Вкладетесь у дві хвилини?
«Но только не черный, — подумал Диц. — Не хотел бы я оказаться на его месте. Он из города, и не понимает всей глубины чувств членов маленькой общины. Мы здесь представляем собой сплоченную группу, и не желаем, чтобы кто бы то ни было пытался эту сплоченность разрушить.
— Спробую.
Возможно, его ожидает горький урок. Не исключено, что мы станем свидетелями еще одного убийства. Убийства чернокожего. Да, в каком-то смысле, это было бы лучшим выходом».
Пройшли короткий коридор і повернули в крайні двері, які розчинив озброєний до зубів десантник.
Щось на зразок вітальні з дуже простим інтер’єром: голі стіни з гофрованого пластика, жалюзі на вікнах, дев’ять чи десять розкладних стільців, два низьких столика з напоями і шейкером з колотим льодом. На стільцях генерали і сенатори, одні з найшанованіших чи найбагатших людей країни. На Аліссона дивилися десять пар очей, різних за кольором, думкою та характером, але в цю мить з однаковим виразом зацікавленості.
Катя по центральной улице Пойнт-Рейса, Хоппи Харрингтон вдруг заметил чернокожего человека, которого когда-то знал. Они познакомились много лет назад, вместе работали в телемагазине. Да, это точно был он, Стюарт Маккончи.
— Говоріть, — кивнув сенатор Джайлс, старший у цій різнокаліберній за віком і досвідом компанії. Він і справді скидався на борця чи боксера-професіонала. Його руки були завбільшки із стегно нормальної людини, а веснянкуваті кулаки викликали в пам’яті образ копра, який забиває палі.
Но тут калека сообразил, что это просто еще одна из имитаций Билла.
Зборовши хвилювання, Аліссон учетверте переказав свою ідею. Під кінець промови він помітив серед присутніх відомого фізика, лауреата Лоуренсівської премії, доктора Хойла, і збився, сяк-так завершивши виступ.
Представив себе, какой мощью обладает существо, угнездившееся в теле Эди Келлер, Хоппи ощутил ужас. Оно может творить такие вещи прямо средь бела дня, а что он, Хоппи, может противопоставить этому? Как вчера вечером получилось с голосом Джима Фергюсона, так потрясшим его. Несмотря на все невероятные способности калеки, это существо сумело провести Хоппи. «Я просто не знаю, что мне делать, — лихорадочно размышлял он, продолжая катиться по направлению к темнокожей фигуре. Но та не исчезала.
— І це все? — промовив у тиші, що запанувала у вітальні, адмірал Кіллер, настовбурчивши кошлаті сиві брови. — І я маю вислухувати подібні дурниці? Хто їх сюди пустив? Ви, Гретцкі? Не могли вирішити на своєму рівні?
«А может, — подумал он, — Билл знает, что я сделал с этим очечником? Может, он решил отомстить мне. Дети любят такие вещи».
— Заждіть, Долфе, — м’яко втрутився Джайлс. — Мені здається, в словах цього молодика є раціональне зерно. Ваша думка, докторе Хойл?
Свернув на боковую улицу, он прибавил ходу, стараясь побыстрее оказаться как можно дальше от имитации Стюарта Маккончи.
— Эй! — предостерегающе воскликнул кто-то.
Аліссон вловив погляд Кемпера; той підморгнув — не бійся, мовляв.
Оглянувшись, Хоппи понял, что едва не наехал на доктора Стокстилла. Раздосадованный, он затормозил.
— Я теж думав над цим, — признався раптом Хойл, коротун із пом’ятим буденним обличчям, але розумними і живими очима. — Правду кажучи, я не вірю, що пансперміти витримають ядерний вибух. Хоч якою б була їхня здатність поглинати й акумулювати випромінювання, радіацію такої щільності і в такому широкому діапазоні їм не перетравити, “захлинуться”. З іншого боку, нам про них майже нічого не відомо, тому правомочна будь-яка гіпотеза. Та й шкода втрачати такі об’єкти для дослідження. Суперасенізатори, які стопроцентно утилізують найстрашніші з відходів людської діяльності — радіоактивні шлаки, потрібні людству не менше, ніж ядерна зброя. А що ви пропонуєте конкретно, докторе Аліссон?
— Извините. — Он несколько мгновений пристально смотрел на доктора, потом вспомнил, что этого человека он тоже знал еще в прежние времена, до катастрофы. Стокстилл был психиатром, имел кабинет в Беркли, и Хоппи время от времени встречал его на Шэттак-авеню. Откуда он здесь взялся? Почему, как и Хоппи, решил обосноваться в Уэст-Марино? Простое ли это совпадение?
А может, быть, пришла калеке в голову мысль, может Стокстилл постоянная имитация, обретшая существование в день, когда на район Залива упала первая бомба. Ведь именно в этот день был зачат Билл, не так ли?
— Давайте поміркуємо, — хрипко сказав Норман, відкашлявся; всі ждали, поки він промокне губи хустинкою, навіть Кіллер, що сидів з презирливо-скептичним виглядом. — З великим процентом ймовірності, будемо казати так, суперзаври звикли жити в радіоактивному середовищі з дуже великою інтенсивністю випромінювання. Судячи з тих даних, котрі ми маємо в своєму розпорядженні після вивчення решток їхніх спор та кістяка дорослого ящера, вони почуваються чудово навіть при випромінюванні тисяча рентгенів на годину. Чим менша інтенсивність, тим їм “холодніше”, тим повільніше відбуваються процеси обміну і швидше зменшуються запаси енергії.
— Логічно, — кивнув Хойл, як це зробив і Кемпер півтори години тому. — Ви пропонуєте створити навколо них зону без випромінювання? Як це зробити практично? Але, припустимо, ми створимо таку зону, заекрануємо, як ви примусите їх перебувати в ній? До того, як у них вичерпаються життєві запаси?
«А все Бонни Келлер, — подумал он, — все это идет от нее. Все несчастья общины... история с Остуриасом, которая едва нас не погубила, разделив на два враждебных лагеря. Это она позаботилась о том, чтобы Остуриас был убит, а нас сам деле прикончить следовало этого дегенерата, этого Джека Три вместе с его овцами. Его надо было пристрелить, а не бывшего школьного учителя.
У приміщенні запанувало мовчання, яке порушив Кіллер:
Вот хороший был человек, добрая душа, подумал калека, вспомнив мистера Остуриаса. И почти никто — один я — не поддержал его открыто на так называемом суде».
— Я ж казав — усі ці фантазії не варті й ламаного шеляга. Бомбу скидати необхідно, час закінчувати з цими цивільними умонастроями. Гретцкі, проведи гостей.
Доктор Стокстилл раздраженно сказал:
— Не поспішай, Долфе, — знову сказав сенатор Джайлс своїм незвичайно м’яким, що геть не пасував до його вигляду, голосом. — Докторе Хойл, ви й справді вважаєте ідею цього хлопця вартою уваги?
— Хоппи, будь добр, поосторожнее со своим мобилем, сделай одолжение. В качестве личной услуги.
— Він такий самий вчений, як і я, і відповідає за свої слова, тільки він молодший і тому сміливіший. Слід залучити до проблеми зупинки панспермітів усіх крупних фізиків, спільно ми розв’язали б її у прийнятні терміни.
— Я же сказал, что извиняюсь, — ответил Хоппи.
— Ви ще росіян запропонуйте залучити, — уїдливо мовив Кіллер. — Вони із задоволенням розрахують масу надгробка над вашою могилою.
— Чем ты так напуган? — спросил доктор.
— Не верзіть дурниць, адмірале, — спокійно відрізав Хойл. — Ви не знаєте росіян. Це гарні спеціалісти і непогані…
— Ничем, — ответил Хоппи. — Я вообще ничего никогда не боюсь. — Но тут он вспомнил инцидент в Форестер-Холле, и то, как он там себя повел. Об этом знал весь городок. Доктор Стокстилл, хотя и не присутствовал, но тоже знал. В порыве откровенности, он все же сознался: — У меня какая-то фобия. Это по вашей части, или вы эти штуки уже забросили? По-моему, она как-то связана с замкнутым пространством. Один раз меня завалило в подвале, в тот день, когда упала первая бомба. Это спасло мне жизнь, но... — он пожал плечами.
— Нема коли залучати, — похмуро перервав його Рестелл, крутячи в пальцях порожню склянку. — За сім-вісім днів ці гади доберуться до об’єкта “Ер-зет” і тоді взагалі буде запізно щось робити. Евакуювати завод, його устаткування ми встигнемо, але перевезти десятки тисяч тонн руди — утопія!
— Понимаю, — сказал Стокстилл.
— І все ж вихід є, — тихо сказав Аліссон.
— А вы когда-нибудь обследовали дочку Келлеров? — спросил Хоппи.
Члени комісії припинили перемовлятись один з одним.
— Да, — ответил Стокстилл.
— Та кажіть же, — нетерпляче сказав Джайлс. — Ми слухаємо.
Хоппи резонно заметил:
— Охолодження… — Голос сів, і Норман змушений був повторити. — Слід спробувати охолодження…
— В таком случае, вы знаете. Это не один ребенок, а два. Они каким-то образом объединены, может, вам даже известно, как именно, но я этого не знаю...впрочем, мне наплевать. Согласитесь, забавное создание эта девчонка, вернее, она и ее братец. — Теперь в его словах слышалась горечь. — А ведь внешне никаких отклонений нет. Поэтому никто ничего не замечает. Люди обычно обращают внимание на внешние уродства, верно? Вы никогда этого не замечали?
Хойл перший здогадався, про що йдеться.
Стокстилл не мог не согласиться.
— Ай справді вірно! — сказав він, розчервонівшись. — Глибоке охолодження! — Повернувся до Джайлса. — Давайте-но спробуємо заморозити їх, знизити температуру повітря навколо них хоча б до точки замерзання азоту. Гадаю, браку засобів для подібних експериментів наші браві вояки, оплот миру і процвітання, не відчувають.
— В общем и целом, да.
Заключні слова доктор вимовив з іронією, через що Аліссон перейнявся до нього симпатією. Хойл був одним з учених, які досить гостро виступали проти виведення зброї в космос, проти ядерних випробувань, і яким чином він опинився в одній упряжці із запеклими прибічниками “Стратегічної оборонної ініціативи”, було незрозуміло.
— Я слышал, — сказал Хоппи, — что в соответствии с государственным законом, все дети-мутанты, все дети с какими-либо отклонениями от нормы, должны передаваться властям в Сакраменто.
Рестелл і Кіллер перезирнулися.
Доктор ничего не ответил, а просто молча смотрел на него.
— По-моєму, лабораторія Вінса в Льяно займається генераторами холоду, — пробурмотів спеціальний помічник президента. — Слід терміново зателефонувати йому, з’ясувати…
— Вы помогаете Келлерам нарушать закон, — сказал Хоппи.
— Зовсім недавно вони випробували свої “коулджстоїдж” в горах, — сказав Джайлс. — Я читав звіт. За три хвилини один генератор перетворив у кригу ділянку гірської річки завдовжки в триста ярдів. Дякую за чудову думку, докторе Аліссон! Сподіваюсь, що не забуду про це. Де ви зараз мешкаєте?
После недолгой паузы, Стокстилл сказал:
— Або в таборі біля кістяка, або…
— Чего ты добиваешься, Хоппи? — Говорил он негромко и спокойно.
— У мене в бригаді, — закінчив Кемпер.
— Д-да нет, н-ничего, — заикаясь, ответил Хоппи. — Просто справедливости. Хочу, чтобы соблюдался закон. Разве в этом есть что-то плохое? Я поддерживаю закон. Я зарегистрирован в Евгенической службе США, как... — Он споткнулся на слове. — Как биологический мутант. Конечно, и это ужасно неприятно, но я подчиняюсь.
— Проведіть їх, Гретцкі, і простежте, щоб їм нічого не бракувало.
— Хоппи, — негромко спросил доктор, — а что ты сделал с очечником из Болинаса?
— І на тім спасибі, — зітхнув Кемпер, коли вони дісталися вертольота під охороною неговіркого полковника. — А ти молодець, докторе Норман, шкварив, мов по нотах. Джайлс даремно хвалити не стане, та й слова свого дотримує, будь спок. Ти чого смурний? — здивувався раптом льотчик.
Хоппи резко развернул свой мобиль и быстро покатил прочь.
— Та шкода мені їх! — досадливо сказав Аліссон.
«Что я с ним сделал, — думал Хоппи. — Да убил его, сами, небось, догадываетесь. Зачем же спрашивать. Какое ваше дело? Человек был не из наших мест, он не в счет, и мы все это знаем. А Джун Роб вообще сказала, что он собирался похитить меня, а этого для большинства людей вполне достаточно... достаточно для Эрла Колвига, и Ориона Строда, и Каса Стоуна, а ведь именно они управляют этой общиной, вместе с миссис Толлмен, Келлерами и Джун Роб.
— Кого?
Он знает, что это я убил Блейна, — мрачно думал Хоппи. — Он вообще очень много обо мне знает, хотя я никогда не позволял ему осматривать себя. Он знает, что я могу управлять предметами на расстоянии... впрочем, это всем известно. И все же, он, возможно, единственный человек, который понимает, что это означает. Он человек образованный.
— Малюків! Вони ж не винні, що народилися тут, у Неваді. До того ж ми самі спровокували їхнє народження.
Если я снова увижу эту имитацию Стюарта Маккончи, — вдруг пришла ему в голову мысль, — я схвачу его манипулятором за горло и задушу.
Кемпер тільки присвиснув, зачудовано дивлячись на спохмурнілого палеонтолога.
* * *
Но, надеюсь, я его больше не встречу, — подумал Хоппи. Терпеть не могу мертвых. Моя фобия как раз с этим и связана: с могилой. Я был похоронен в могиле с половиной тела Фергюсона, которая упала вниз, в подвал. И это было просто ужасно. Две недели с половинкой человека, который проявлял ко мне участия больше, чем кто бы то ни было еще. Что бы ты сказал, Стокстилл, если бы я оказался на твоей психоаналитической кушетке? Заинтересовал бы тебя такой случай психологической травмы, или такого за последние годы ты уже навидался и сыт по горло?
Через добу на полігон у район Коннорс-Пік були доставлені із Льяно сріблясті контейнери, схожі на цистерни для пального — експериментальні кріогенератори миттєвої дії, дітище однієї з секретних лабораторій, які працювали над використанням будь-яких винаходів у воєнних цілях.
Этот Билл внутри Эди Келлер каким-то образом живет с мертвыми, — продолжал размышлять Хоппи. — Наполовину в нашем мире, наполовину в другом. — Он горько усмехнулся, вспоминая о времени, когда и сам воображал, будто может вступать в контакт с загробным миром... ну и злая же шутка, — подумалось ему. — Больше чем кого-либо другого, я обманывал сам себя. Но никто не догадывался, даже Стюарт Маккончи со своей крысой, Стюарт с жадностью пожирающий...»
Аліссон усе ще гостював у Кемпера, злітавши з ним пару разів на патрулювання біля межі зони враження — в дев’яти кілометрах від суперзаврів, які невтомно рухалися до наміченої мети. Він знав, що готується операція “подвійного удару”: разом з бомбометанням кріогенераторів передбачалося скинути і ядерну бомбу, якщо холод не зупинить плазуючих гігантів. Ще через день усе було готове до початку операції.
І тут суперзаври зупинилися, До заводу “Ер-зет”, котрий переробляв руди урано-торіаніту, залишалося ще п’ятсот з лишком кілометрів.
И тут он понял. Это означало, что Стюарт выжил. Он не погиб во время катастрофы, по крайней мере не в самом начале, как Фергюсон. Значит сейчас он, возможно, видел вовсе не имитацию.
Завмерли в чеканні “непогрішима” військова машина Пентагону, що бездумно потрясає м’язами і обслуговується компанією бравих хлопців “без страху і докору” з усіх родів військ, і колектив учених, інженерів і технічних працівників, покликаний пояснити всі таємниці природи і пристосувати їх на службу богові війни. Гіпотези одна неймовірніша за іншу киплячою піною звалилися на голови вдячних слухачів, які з каламутними поглядами і розкритими ротами ловили кожне слово промовців. Одна з них була цікава, висунув її молодий біолог з Пенсільванського університету: перехопивши радіорозмови, суперзаври зрозуміли, що їх хочуть знищити, і зупинилися порадитись, що робити далі. Таким чином гіпотеза прямо передбачала наявність у неземних драконів розуму.
Хоппи била дрожь. Он остановил мобиль, и некоторое время сидел, лихорадочно размышляя.
— Ось побачите, — розмахував руками біолог, — вони за день—два підуть на контакт, здадуться в полон і приймуть усі наші умови.
«Знает он что-нибудь обо мне? — спросил он себя. — Может доставить мне какие-нибудь неприятности? Нет, — наконец решил Хоппи, — поскольку в те дни — ну кто я был такой? Просто беспомощный калека на выданной правительством тележке, который был рад-радешенек любой работе, любой подачке. С тех пор многое изменилось. Теперь я представляю большую ценность для всего района Уэст-Марино, — сказал он себе. Я первоклассный умелец».
В іншій гіпотезі стверджувалося, що дракони просто зголодніли й відпочивають, у третій — що вони вирішили не йти до заводу через недостатній запас енергії, все ж таки на двохсоткілометровий перехід її пішло чимало. Були ще й четверта, і п’ята, і двадцять п’ята гіпотези, і всі вони виявилися неспроможними.
Катясь обратно тем же путем, которым приехал, он вскоре снова оказался на главной улице и огляделся, ища взглядом Стюарта Маккончи. И конечно, негр оказался тут как тут. Похоже, он направлялся в сторону табачно-спиртовой фабрики Эндрю Гилла. Калека покатил было за ним, но тут ему в голову пришла одна идея.
Он заставил Маккончи споткнуться.
На третій день таємничого сидіння майже в повній нерухомості в глибокій вулканічній воронці панцирі суперзаврів почорніли, стали тріскатися, немов хітинова шкаралупа личинок хрущів, і з цієї “шкаралупи” виповзли оновлені, змарнілі, в жовто-гарячій броні, пансперміти. В них тепер майже не було хвостів, а жахливі нарости на спинах перетворились… на величезні перетинчасті напівпрозорі крила! Коли один з драконів, немов пробуючи, розправив ці крила — всі, хто дивився телепередачу в таборі, ахнули, вражені красою відблисків і райдуг, які спалахнули під сонцем.
Сидя в своем мобиле, Хоппи, видя, как негр спотыкается, едва не падает, и с трудом восстанавливает равновесие, усмехнулся про себя. Маккончи хмуро взглянул под ноги на тротуар, и двинулся дальше, по выщербленному, заросшему сорняками бетону правда теперь помедленнее, тщательно выбирая куда шагнуть.
Калека покатил за ним и, когда оказался в шаге или около того позади, он окликнул старого знакомого:
— Я чомусь ждав подібної трансформації, — признався Кемпер Норманові; вони дивилися телевізор у себе в наметі. — Згадав оповідання одного з наших провідних фенів про лялечку. Правда, від того, що в них виросли крила, дракони не стали набагато красивішими й привабливішими.
— Стюарт Маккончи, продавец телевизоров, пожирающий крыс сырыми, привет!
Негр остановился, как вкопанный. Он не обернулся, нет, он просто стоял, разведя в стороны руки с растопыренными пальцами.
— Видовище, яке притягує і водночас відштовхує, — погодився Аліссон. — Однак мене більше лякає те, що вони здатні пристосовуватися до чужих умов. Прогресують, породження пекла, і то такими темпами, які й не снилися нашим земним організмам. Що ж воно буде далі?
— Ну и как тебе загробная жизнь? — спросил Хоппи.
— Як ти гадаєш, вони злетять?
Через мгновение негр хрипло отозвался:
— Навряд, надто вже велика їхня маса, ніякі крила не потягнуть, та й енергії для польоту потрібна сила-силенна. Я взагалі вважаю, що це не крила.
— Отлично. — И только после этого обернулся. — Значит, ты все-таки выжил. — Он разглядывал калеку и его мобиль.
— А що?
— Да, — ответил калека. — Выжил. Причем сырых крыс не жрал.
— Ну-у… фотоелементні батареї, наприклад, для підзарядження внутрішніх акумуляторів від сонячного випромінювання. Абозонтики для захисту від ядерного вибуху.
— Похоже, ты здесь за умельца, да? — предположил Стюарт.
— Ага, — ответил Хоппи. — Так меня и зовут: «Безрукий на все руки». А ты чем занимаешься?
— Жартуєш.
— Ну, вообще, я...торгую гомеостатическими капканами на мелких хищников, — признался Стюарт.
— Аніскілечки. Вони пристосовуються, а механізмами пристосування відають інстинкти, які нічого не роблять даремно. Крила для таких махін у нашій ріденькій атмосфері були б явною помилкою еволюції, що створила суперзаврів.
Калека хихикнул.
Аліссон мав рацію.
— А что тут такого смешного? — обиженно спросил Стюарт.
— Да нет, ничего, — сказал калека. — Извини. На самом деле я рад, что ты выжил. А кто еще? Ну, тот психиатр, что принимал через дорогу от нас — он тоже здесь. Стокстилл. А Фергюсон погиб...
Коли пансперміти розпростали “крила” і просиділи нерухомо ще дві доби під сонцем, учені зійшлись на думці, що “крила” — поглиначі сонячної радіації. Але головна сенсація відкрилася пізніше, коли суперзаври, вгамувавши енергетичний голод, знову рушили в гори в напрямку “Ер-зет”. Армійські експерти і науковці, які злетілися до решток їхніх шкаралуп, наче зграя круків, виявили під шкаралупою… двоє п’ятиметрових, свіженьких, випромінюючих радіацію, як оголений ядерний реактор, схожих на гранчасті кристали моріона, чорного кришталю, яєць!
Тут они оба замолчали.
Ось тут уперше Аліссон відчув страх, спочатку нез’ясовний, темний, ніби навіяний кимось, а потім знайшлася підстава: суперзаври несли реальну загрозу всьому живому на Землі, тому що розмножувалися, відкладаючи яйця. Створи їм належні умови для початкового етапу росту при їхній невразливості — і за кілька десятків літ від роду гомо сапієнс не залишиться нічого, крім слідів його діяльності, та й то ненадовго. Чи спробує після цього природа виховати на Землі новий розум? Хоча б у цих чудовиськах — напів’ящерах, напівкомахах, напівптахах?
— Лайтхейзер тоже погиб, — сказал Стюарт. — И Боб Рубенстейн. И официантка Кони, и Тони — ты, наверное, их помнишь.
* * *
— Конечно, — кивнул калека.
Ранком у понеділок другого вересня на полігон прибув президент. Постеживши на екрані телемонітора за плазуючими панспермітами, які трощили все на своєму шляху, та роздивившись у бінокль їхні дивні, схожі на зростки кристалів яйця, він скомандував розпочати бомбардування.
— А помнишь мистера Кроди, ювелира?
З аеродрому бази ВПС “Найтхілл” стартував надзвуковий бомбардувальник В-111 і, досягнувши цілі за півгодини, з висоти в десять кілометрів скинув три сріблястих контейнери завбільшки із залізничну цистерну. Через належне число секунд контейнери розпустили бутони парашутів і приземлилися в точній відповідності з розрахунками бортових комп’ютерів бомбометання — навколо гігантів, які трощили скелі. Тієї ж миті спрацювали замки кріогенераторів і від усіх трьох цистерн здійнялися вгору султани іскристого білого туману.
— Нет, — сказал калека. — Боюсь, что нет.
Туман за кілька секунд розповзся по площі круга з центром під замерзлими суперзаврами, утопив їх по черево, став підніматися вгору, як піна в каструлі із закипілим молоком, і нарешті накрив їх з головою. З висоти безпілотного вертольота з телекамерами було тепер видно тільки величезну пухку хмарину на місці падіння кріогенераторів, яка продовжувала повільно збільшуватися в розмірах.
— Он стал инвалидом. Потерял обе руки и ослеп. Но он жив, и сейчас в правительственном госпитале в Хейварде.
— Зачем ты здесь? — спросил калека.
Над пустелею раптово пролетів шквал, піднявши в повітря тонни пилу і піску: переохолоджена повітряна маса породила барометричну хвилю через різке падіння тиску. Над хмарою стала конденсуватися волога, і незабаром увесь район, спотворений як природними вулканічними вибухами мільйони років тому, так і штучними, сховався під завісою туману. Вперше за багато літ у пустелі прогримів грім не від вибуху, а від звичайнісінької блискавки.
— По делам.
Аліссон разом з рештою фахівців, вільних від справ, стежив за тим, що відбувається на екрані армійської телесистеми. У нього від хвилювання мерзли ноги і весь час кортіло сказати якусь “розумну” фразу, але він стримувався. Кемпер полетів на завдання, а з іншими льотчиками і “зубрами” науки розмовляти не хотілося.
Туман розвіявся лише через три години з чвертю, відкривши пожадливим поглядам людей змінений до невпізнання ландшафт: в радіусі кілометра поверхня плоскогір’я була вкрита блискучою кіркою льоду, що перетворила нерухомих суперзаврів на крижані статуї.
— Небось, решил выкрасть рецепт смеси для гилловского «Золотого ярлыка»? — Тут калека снова хихикнул, а сам подумал: — «Наверняка, так оно и есть. У всех, кто является сюда со стороны, единственная цель: либо убить, либо украсть. Взять хотя бы очечника Элдона Блейна, а ведь тот жил почти рядом».
В натовпі, який оточив телемонітор, почулися радісні вигуки і схвальний гомін. Техніка не підкачала, виконавці не підвели, виявилися на висоті й розрахунки, хай живе головатий хлопець, котрий придумав затію з охолодженням! Знай наших, боже, борони Америку!
Стюарт без всякого выражения ответил:
Один лише Аліссон, той самий “головатий хлопець”, не радів разом з усіма, йому було шкода нещасних драконів, зовсім чужих усьому земному, страшних, дужих, які не знали меж своїй могутності, але зіткнулися на свою біду з жорстокістю і нещадністю володаря Землі, який теж не знав меж, і перш за все меж своєї люті, цинізму й ненависті до будь-кого, хто не підкорився його волі, — чи то природа, чи подібна до нього істота. Втім, поправив себе задля іронічної об’єктивності Аліссон, таке можливе не лише у вільній і великій країні, а й у будь-якій іншій, котра здатна захищати свої інтереси всіма доступними засобами.
— При моем бизнесе приходится много путешествовать. Я объездил всю Северную Калифорнию. — И, немного помолчав, добавил: — Особенно, когда у меня был Эдуард Принц Уэльский. А теперь у меня второсортная лошаденка, поэтому дорога отнимает куда больше времени.
— Послушай, — сказал Хоппи. — Только не говори никому, что мы знакомы, потому что если скажешь, я буду очень огорчен — ты меня понял, да? Я уже многие годы очень важный член здешней общины, и не хочу, чтобы мое положение из-за чего-нибудь пошатнулось. Давай, я помогу тебе с твоим бизнесом, а потом ты уедешь. Что скажешь?
— А ти чого не радієш, приятелю? — плеснув Нормана по плечу зарослий здоровань у куртці на блискавках. — Здорово ми їх приморозили! А вийдемо в космос — всіх гадів передушимо!
— О’кей, — согласился Стюарт. — Постараюсь убраться как можно скорее. — Он так пристально смотрел на калеку, что Хоппи даже поежился. — Так значит, ты нашел местечко под солнцем, — продолжал Стюарт. — Повезло.