Деревянко К.В., Бобров Г.Л

УКРАИНКА ПРОТИВ УКРАИНЫ

Посвящается украинцам и украинкам, которые считают себя христианами.


«Украинка против Украины». Но как это возможно? Не она ли была мастером украинского слова? Она. А как же мастер украинского слова может быть против Украины? Да очень просто. О таких «мастерах» она писала: «У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити по-українськи (а надо вже коли писати дещицю), щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконаннями і т. п. Така легкість репутації приманює многих. Ще тепер можна у нас почути таку фразу: „Як це? От Ви казали, що NN дурень і тупиця, а він же так чудово говорить по-нашому!“. „Говорить по-нашому“ — се вже ценз! А послухати часом, що тільки він говорить по-нашому, то, може б, краще, якби він говорив по-китайськи»note 1.

Эти справедливые слова касаются также их автора. Сама Украинка наговорила «по-нашому» много такого, что лучше, если бы она «говорила по-китайськи» (хотя за что такое китайцам?). Например, выдающийся украинский литературовед (убиенный большевиками на Соловках) Н. Зеров справедливо усматривал в ее творчестве «анти-християнську, майже ніцшевської сили проповідь» (2, 2, 396).



1. УКРАИНКА ПРОТИВ БОГА



У нас большая беда. Приходит человек и на чистом украинском языке заявляет: библейский Бог «вмер». За компанию со всеми остальными «богами»: «Вони вже вмерли, їх не оживить, — теперь уже пора змінити мову».

Естественно, у читателя возникают вопросы. Откуда автору стало известно об этом факте? Может быть, со слов других атеистов (ее дяди М. Драгоманова или Ф. Ницше)? А они откуда узнали? Ведь доказательств этого тезиса, как известно, не существует. Или еще вопрос: что значит «вмерли»? Жили-жили, а потом «вмерли»? Наверное, автор хотел сказать, что их вообще никогда не было? Но именно о таких «авторах» пророк Давид и говорил три тысячи лет назад: «Сказал безумец в сердце своём: нет Бога» (Пс. 13:1). Поколения приходят и поколения уходят. А грабли вечны. И вот, наконец, очередь дошла до украинцев. И украинок.

Христос учил: «Когда молитесь, говорите: Отче наш, сущий на небесах! Да святится имя Твое; да придет царствие Твое; да будет воля Твоя и на земле, как на небе…» (Лк.11:2). Но Украинка не согласна. Причем — с обоими:



В небі ми жодного доброго батька не маєм;
Ну що ж такого!
Тут, в світовій заметні, проживаєм, як знаєм,
Хоч і без нього.



Так начинается один перевод, о котором ее попросил галицкий радикал М. Павлык (верный последователь Драгоманова): «Шановний друже! Давно вже я думав просити Вас перевести оці вірші на українське і нарешті посилаю їх. Ану спробуйте; се справа дуже болюча, та що? Треба і її признати» note 2. Украинка «признала». И родился перевод с немецкого «на українське». Тексту предшествует эпиграф: «Чи є, сину, бог, чи нема, бог його знає,а тільки ти нікого не займай, то й тебе ніхто не зачіпатиме (Народна мудрість)».

Неизвестно, правда, какого народа эта «мудрость». Однако, в любом случае, народ мудрее иных стихотворцев. Если не знаешь, так и скажи: «не знаю». Но некоторым кажется, что они знают всё:



В небі ми жодного доброго батька не маєм;
Ну що ж такого!
Тут, в світовій заметні, проживаєм, як знаєм,
Хоч і без нього.
З того ж усього,
Що я з побожних філософів міг прочитати,
Навіть собаці нічого не може принадою стати.
Був би хто-небудь отам в небесах,
Чи ж він стерпів би, щоб в нього в очах
Так без жалю, так пекельно-завзято
Люди і звірі всі вкупі боролись,
Гризлись зубами, труїлись, кололись,
Мучились з розмислом, тонко, завзято?
Батьківське серце того б нестерпіло,
Бурею-гнівом воно б закипіло,
Тисячострілий перун би на землю злетів
І повбивав би усіх ненаситних катів.



Такую логику можно назвать железной: 1) люди совершают бесконечные преступления; 2) если бы Бог существовал, то обязательно «повбивав би катів»; 3) а если не убивает, то Бога нет.

Доказательство закончено. Даже не начавшись. А начать можно было бы с первого братоубийцы Каина и его наказания. «И сказал ему Господь: за то всякому, кто убьет Каина, отмстится всемеро. И сделал Господь Каину знамение, чтобы никто, встретившись с ним, не убил его. И пошел Каин от лица Господня…» (Бытие 4:15). Почему же Он не убил Каина? Ответ готов: «Потому что Бога нет». И далее в Библии Бог ведет себя так же «непоследовательно». Почему так? «Потому что Бога нет». А кто есть? Только человек, который со своей «логикой» желает устроиться без Бога:



…Може, гадаєте: «він нам затеє
В іншому світі віддячить зазлеє,
І за страшне на землі бідування
На небесах він нам дасть раювання?
О, хоч би навіть могли на тім світі
Всі ті замучені люди ожити,
Певне б, сказали: „Спасибі за жарт!
Вдруге сього починати не варт!
Все вже минуло. Нема що журитись.
Краще заплющитись, щоб не дивитись.
Ще тута знову де візмуться люде,
Зново біймання нещиреє буде…
Ні, вже кладіть мене краще в труну,
Там я принаймні спокійно засну!“
Поки живеш ти, то треба, щоб знав,
Що, як життя своє прокалатав,
Досить тяжкої роботи!
Добре, коли ти упевнився втім,
Але при тому не втратив зовсім
Духа величності й цноти.
Тільки в душі, що за ціле життя
Не заглушила в собі до людей співчуття,
Що вкупі з іншими, сміло
Робить великеє діло,
Сорому й страху не знає, —
В ній тільки бог пробуває.



Такое воззрение называется \"человекобожие\": пока живет человек — живет и его \"бог\"; человек умирает — его \"бог\" умирает вместе с ним.

Однако форма этих стихов переводчице не понравилась: \"Признаюсь Вам, що немецькі вірші мені не подобаються по формі, важкі вони і занадто німецькі… Краще їх нігде не друкувати, тим більше що і переклад \"не дуже добрий\" (він не може бути добрим, принаймні у мене)\". И она сочиняет свои вирши аналогичного содержания:



Коли вже зачепилисі питання
Про бога й про посмертне проживання,
То й я Вам думку висловлю свою,
Коли не так, як німець ваш, поважно,
Але, я думаю, не менш одважно.
Не буду я тепера говорить
Про Зевса, Одіна, про Браму і Єгову, —
Вони вже вмерли, їх не оживить, —
Тепер уже пора змінити мову…



Среди прочего предлагалось изменить язык Священного Писания. \"Бог сказал Моисею: Я есмь Сущий (Иегова). И сказал: так скажи сынам

Израилевым: Сущий послал меня к вам\" (Исход 3:14). Иегова — имя Бога Библии. В переводе с древнееврейского оно означает \"Сущий\"; \"Тот, кто есть\". Именно о Нем Украинка и заявила безапелляционно: \"вмер\".

Если сегодня кто-то изо всех сил старается не отстать от Европы (не желающей даже упоминать в своей конституции, что когда-то была христианской и чем-то обязана Христу), то тогда европейской знаменитостью был Ницше (1844–1900). Этот безумец сказал в сердце своём: \"Бог умер\". И вскоре умер. Но последние 10 лет жизни провел в доме для душевнобольных по поводу сифилиса головного мозга. Не говорил ни слова. Иногда блеял по-овечьи. Иногда лаял по-собачьи. Спал на полу около кровати. Мог употребить в пищу экскременты. Но дело его жило и побеждало. Именно в это время (1894) молодая Украинка (1871–1913) писала:



…Тепер уже пора змінити мову,
Тепер сказати треба: бог деїстів,
Бог скептиків і бог детерміністів.
Що каже бог деїстів мому серцю?
Я юшки не люблю без солі і без перцю.
Імення бога скептиків: \"Не знаю\",
Щось я такого й богом не вважаю.
В детерміністів світ наладжений так стало,
Що там для бога місця вже не стало.
Всі три боги невлад, створить нового трудно,
Та й віршувать на сюю тему нудно.
До того ж на землі у нас так мало волі,
І без богів начальства в нас доволі…



Мысль не новая. \"Если Бог есть, то я не свободен, но я свободен, поэтому Бога нет\". Таким софизмом \"обосновал\" свой атеизм известный революционер М. Бакунин. Логика безукоризненна: если есть источник моего бытия, то я не свободен; но я свободен, поэтому никакого источника моего бытия не существует. Так подростки (начиная с библейского блудного сына) обосновывают свою свободу от \"предков\".

Спаситель сказал: \"И познаете истину, и истина сделает вас свободными\" (Ин. 8:32). И далее: \"Я есть путь и истина и жизнь; никто не приходит к Отцу, как только через Меня\" (Ин.14:6). Но для Украинки наличие давшего бытие Творца (и давшего спасение Спасителя) ущемляло её свободу. Ей не нужен был источник жизни вечной. Да и самой жизни вечной не нужно:



Тепер питання друге. Далебі,
Повірте слову, мій шановний друже,
Посмертного життя не хочу я собі,
Мені про нього гірше ніж байдуже.
Туманне \"там\" подобатись не може,
\"Загробний світ\" спіритський — боронь боже!
Попасти в пекло, може, се й цікаво,
Але воно занадто вже яскраво
Описано у Данта. І, здається,
Я знаю трошки, що то пеклом зветься.
Піти у рай (хто має цю надію!), —
Немае там ні горя, ні зітхання,
Але нема ні дружби, ні кохання, —
Такого раю я не розумію.



А то, чего я не понимаю — того и быть не может. Или все наоборот? Если я чего-то не понимаю, то это еще не повод отбрасывать непонятное. И лучше в таком случае ставить не точку, а многоточие. Тогда есть шанс узнать что-то новое. Вот рай: общение человека с Богом здесь было и будет максимальным, а \"Бог есть любовь\" (Ин.4:8). Так есть ли в раю любовь?

А дружба? Христос сказал: \"Сия есть заповедь Моя, да любите друг друга, как Я возлюбил вас. Нет больше той любви, как если кто положит душу свою за друзей своих. Вы друзья Мои, если исполняете то, что Я заповедую вам. Я уже не называю вас рабами, ибо раб не знает, что делает господин его; но Я назвал вас друзьями, потому что сказал вам всё, что слышал от Отца Моего\" (Ин.15:15). Так есть ли в раю дружба? Оказывается, всё есть: и любовь, и дружба, и еще то, о чём человек понятия не имеет. Ибо \"не видел того глаз, не слышало ухо, и не приходило на сердце человеку, что приготовил Бог любящим Его\" (1 Кор. 2:9).

Но бедная артистка продолжает иронизировать по поводу рая, которого она не понимала:



Там, крім набожної нема літератури.
Я ж артистичної, як знаєте, натури,
Поезія виключно релігійна,
Як всяка річ, занадто тенденційна,
Чогось мене не радує зовсім,
Отак, якці німецькі мудрі вірші
(Мої здадуться вам далеко гірші),
— Здається, можна покінчить на сім.



На этом, кажется, можно было бы и закончить рассмотрение вопроса об атеизме и антихристианстве Украинки. Тем более, что он давно решен. Зеров прав: она была антихристианкой, а её творчество — антихристианской проповедью. Она вела \"персональну війну\" с христианством. Ее \"життьову філософію\" критик охарактеризовал так: \"перше, що впадає в око, це якийсь антихристиянський цієї філософії дух і тон\". Однако интенсивность этого антихристианства можно оценить, только рассмотрев всё творчество в целом.

Творчество же писателя соотносится со всей его личностью. А личность Украинки была сложной и неоднозначной. Например, писателю О. Маковею она рассказывала: \"Що ж власне, до смутного колориту в моїх поезіях… У мене ж сей настрій поетичний залежить найбільш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в тії дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде\" (1893). Однако упомянутые выше атеистические стихи писались в совершенно ином настроении: \"Я переклад зробила для Вашої, власне, потіхи і прочитання — правда ж, це досить вже безкорисно? Німецькі вірші, здається, Вас трошки засмутили і настроїли на поважний лад, у мене ж, як бачите, отримався інший ефект! А може, се й незалежно від них якийсь такий май же дитячий настрій у мене сьогодні (вже аж сестра Рада з мене сміялась). Я сього вечора тричі сміялась до сліз і тепер навіть не можу пригадати над чим… Се рідко буває…\". Действительно, редко бывает, чтобы человек в течение вечера трижды смеялся до слез и не помнил, о чём. Так бывает, когда он не совсем владеет собой. Тогда им владеет кто-то другой. А кто этот другой — об этом можно судить по содержанию тех произведений, которые были созданы в состоянии такого \"вдохновения\".

В 1902 году Украинка говорила: \"…Я вообще истеричка и наклонна к трагическим настроениям, но мои друзья могут этого не бояться, опасности в этом нет\". Однако войти в число её друзей было дано не каждому. Так, например, она писала Павлыку: \"Ваші галицькі справи засмутили мене… Не то засмутило, а просто розлютило до крайнього ступня, я навіть не думала, що маю в собі стільки злості, аж сестра Рада дивувалась на мене, дивлячись, що я сама не своя\". Вот и Богу, как некоторым галичанам, не повезло.

Один из признаков истерии состоит в том, что больной человек не владеет своими страстями, а напротив — страсти владеют им. Но там, где бушуют страсти, такую страстную натуру обязательно подкарауливают нечистые духи… Письмо с безбожными стихами завершалось так:

\"Ой доленько, вже друга година ночі, а завтра треба рано вставати! Бувайте здорові, та нехай Вас не скандалізують оці дурниці, що я сьогодні понаписувала. Не все ж, справді, журитися. Вдармо лихом об землю, хай вороги плачуть. От як!\". И кто же может заплакать от такого \"творчества\"? Враг рода человеческого от него только радуется. А плакать о душе рабы Божьей Ларисы могут только враги врага рода человеческого. Так кто были её враги? И кто — друзья?

Приведенные стихи написала девушка 23-х лет. А каких только глупостей ни напишешь и ни скажешь по молодости. Но вот беда: и на четвертом десятке эта женщина повторяет всё то же своё безбожное кредо. В 1902 году Ольга Кобылянская описала ей сеансы спиритизма, в ходе которых вызывались духи умерших и один из духов приказал ей не забывать Л. Украинку. Последняя стала предостерегать подругу против увлечения спиритизмом, а затем перешла к отрицанию всего сверхъестественного вообще: \"Хтосьnote 3 не дуже радий, що хтосьnote 4 зайнявся тим спіритизмом, хтось того, признаю по правді, не любить. Ще коли хтось тим тільки бавиться, то нічого, але коли трактує те поважно, то не добре, бо то дуже шарпає нервиі вже не одного допровадило до сильної нервової хвороби. Надто коли чиясь сестра \"добремедіум\", то їй би слід покинути ту забавку, бо то значить, що її нерви дуже вразливі і приходять на сеансах в дуже подразнений, ненормальний стан. Я знаю два випадки, коли такі медіуми (обидвi мої знайомі) мусили по якімсь часі такої \"духовної служби\" вдаватися до лікарської помочі, бо дістали напади гострої істерії і не хутко від неї вибавились. Отже, то забавка дуже небезпечна, і нехай хтось дуже уважає, коли б то не пошкодило і сестрі, і комусь бо і хтось тепер не дуже сильний нервами. В тому, що \"дух\" наказав не забувати когось, хтось не бачить нічого надприродного — очевидно чийсь дух і пам’ять навіть несвідомо бувають зайняті кимсь, але се хтось і без \"духів\" знає, і радий тому і вдячний за те, але вже ж не духам, тільки своєму вірному, дорогому приятелеві, комусь.

Коли хтось хоче, щоб хтось об’єктивно сказав, що думає про спіритизм, то хтось скаже так: я припускаю, що в спіритизмі не все шарлатанерія і самооблуда, можливо, що закони, ще дуже малодосліджені, але вже признані наукою, закони гіпнотизму, нервової енергії і т.і., відіграють тут значну рольі що спіритизм, управлений і досліджений експериментально людьми науки по-важно і безсторонньо, з холодною науковою критикою, може колись так послужить для нової психології, чи скоріш нейропатії, як в свій час середньовічна алхімія послужила новітній хімії. Але в такому виді, як тепер, напівзабавки, напівхороби, напів-шарлатанерії, спіритизм мене не інтересує, — я тільки раз в житті могла витримати один сеанс до кінця і то потім як заснула, то аж у другій годині дня прокинулась, так то мене знудило і змучило. Я гадаю, що якби такі духи, які звичайно показуються на салонових сеансах, і справді безперечно існували, то вони мене теж не інтересували б, принаймні не більше, ніж інтересують звичайні, безперечно існуючі, але смішні люди, що до старих літ бавляться маскарадами та містіфікаціями…\".

Т. е., духи её не интересуют. Но отсюда вовсе не следует, что их нет. И что она не интересует их (например, Кобылянская получила от них приказ не забывать свою подругу).

\"…Коли тії духи справді існують, то вони недобрі і нещирі…\".

Само собой разумеется, потому что они — нечистые духи.

\"…Коли вони все знають, то чому не кажуть просто, без загадок, замилювання очей, при помочі якихсь дурних столиків, мисочок і т.і.?\".

Потому что они суть бесы.

\"…Коли не знають нічого, то чому так просто не признаються: не питайте, люди добрі, бо ми такі самі мудрі як і ви? коли знають, та не вільно їм щиро казати, то чому не мовчать, а кокетують з бідними людьми: а я щось знаю, а тобі не скажу!\". Потому что слово \"диавол\" в переводе с греческого означает \"лжец\".

\"…У всякім разі такі, якими вони показуються на сеансах, вони дуже подібні до гарних масок і доміно банальних маскарадів і мені особисто дуже несимпатичні…\". Эти духи ей не симпатичны. Зато она симпатична им. Чем? Неуправляемыми страстями, на которых и паразитируют бесы.

\"По-моєму, так поводитись, як вони, можна порядній людині тільки на 1-го квітня, — з рештою, може, у духів інша етика, і я до неї не доросла…\" Да, у бесов \"інша етика\". И ведут они себя совсем не так, как \"порядна людина\": у них круглый год стоит безбожное 1-е апреля.

\"Бачите, яка я невдячна, — духи мене протегують перед кимсь, а я так про їх! Ой же, побачимо, чи дуже розсердяться\". А чего сердиться? Им очень нравится, когда их не признают. С такими людьми, которые не соблюдают правил душевной и духовной техники безопасности, они делают всё, что пожелают.

\"Я собі подумала, що, може, хтось буде вражений отим, що тут написано? Нехай вибачить, я не хотіла його вразити ні насміятися над його вірою, коли то вже віра. Тільки ж хтось питав, як хтось думає, то хтось мусив щиро сказати, інакше було б негідно нас обох…\". С такой бы деликатностью, как к своей любимице, да и к другим верующим относиться. Однако здесь, как и во всём, — двойные стандарты. Что дозволено Юпитеру (т. е. Ольге Кобылянской), то не дозволено быку (т. е. христианину). Ниже еще увидим рвение Украинки в ее воинствующем атеизме.

\"Я взагалі давно вже втратила віру в духів і спіритичних і всяких інших, добрих і злих, небесних і підземних (та, власне, свідомо й не мала ніколи тії віри), а часом, в хвилини подразнення нервового, щось одзивається, як, напр., страх дзеркал в ночі, прикре почуття від темряви і т.і., певне, се якісь спогади фанстастичного настрою мого дитинства, але я знаю, що то \"пережитки\", — вірю ж я тільки в одного духа, того, що про нього співав Гейне в своїй \"Гірській ідилії\" і що йому служили всі найсвітліші душі людскі. І з мене тієї віри досить. Той дух може замінити всіх духів, що грають на столиках, бо той дух грає просто на серцях людських і що може, то творить просто, без містифікацій, і створив він найкращі діла людської штуки через своїх обранців. А що створили спіритичні духи, окрім нападів істеричних? \"По ділах їх пізнаємо їх\", — сказано в Євангелії\".

Вопрос интересный: \"А що створили спіритичні духи, окрім нападів істеричних?\" Ответ прост. Спиритизм возник в Америке в XIX веке. Но эти \"духи\", т. е. бесы, существовали и раньше. Они действуют и помимо спиритических сеансов. Только делают не \"что\", а \"кого\". Они \"делают\" бесоодержимых. А их \"дела\" — это всё то, что натворили бесоодержимые люди. Поэтому Спаситель и повторял в Нагорной проповеди: \"Берегитесь лжепророков, которые приходят к вам в овечьей одежде, а внутри суть волки хищные: по плодам их узнаете их. Собирают ли с терновника виноград или с репейника смоквы? Так всякое дерево доброе приносит плоды добрые, а худое дерево приносит и плоды худые: не может дерево доброе приносить плоды худые, ни дерево худое приносить плоды добрые. Всякое дерево, не приносящее плода доброго, срубают и бросают в огонь. Итак по плодам их узнаете их\" (Мф.7:20).

Украинка не верит в духов. Но их от этого не убудет. Потому что незнание законов природы не отменяет их действия. Незнание принятых в обществе законов не освобождает от ответственности за их нарушение. А нежелание признавать духов не освобождает от их присутствия. В первые века христианства Отцы Церкви предупреждали, что никогда враг рода человеческого не будет так силен, как в эпоху, когда люди перестанут в него верить и перестанут прибегать к Божьей помощи. Это справедливо для всего человечества (атеистический и богоборческий XX век по эффективности человекоубийства превзошел все прошлые столетия вместе взятые). Это справедливо и для отдельного человека.

Апостол Павел учил: \"Плод же духа: любовь, радость, мир, долготерпение, благость, милосердие, вера, кротость, воздержание\" (Гал. 5:22). Украинка же, еще в начале знакомства, предупреждала Кобылянскую: \"Ви порівнюєтє мене навіть з ангелом, але, дорога пані, щоб ви знали, тому ангелові приступна часом така ненавість, яка за певне скинула б його з неба, коли б навіть він туди дістався якимсь чудом. Не така сторона наша російська (ба й австрійська!) Україна, щоб виховувати ангелів…\" Но неужели Украина способна воспитывать только падших ангелов, т. е. чертей?

Длинное письмо против духов заканчивалось так: \"Хтось когось дуже жалує і любіть, з охотою і сів би, і ліг навколо когось, і розважив би ліпше, ніж ті духи (хтось на них ревнивий), духи не можуть любити, а хтось може і любить. Хтось\".

Итак: \"По ділах їх пізнаємо їх\", — сказано в Євангелії\". Полезный совет. Но из Евангелия отброшено главное. Апостол Павел говорит: \"Господь есть Дух\" (2 Кор. 3:17). Но Господь Украинке ни к чему. В Благую Весть она не верит. А верит она Гейне.



1.1. Авторитеты



Что же это за \"дух\", о котором пел Гейне в своей \"Горной идиллии\" и которому служили \"всі найсвітліші душі людські\"? Эту \"идиллию\" она перевела:



А тепер дійшов до літ я,
І читав, і мандрував,
Я в святого духа віру
Щирим серденьком прийняв.
Дух святий із давніх давен
Та й тепер вчиня дива,
Він ярмо неволі й замки
Злих тиранів розбива.



Этот \"дух\", разбивая ярмо неволи и замки тиранов, занимается революционной деятельностью. Иисус Христос, будучи носителем всей полноты Святого Духа, ничем подобным не занимался. Он призывал отдать кесарю кесарево, а Богу — Богово. Святой Дух прежде всего соединяет стяжавшего Его человека с Богом. У Гейне о Боге нет ни слова. Его \"дух\" занят только мирскими делами:



Давні смертні рани гоїть,
Відновля людські права,
Поміж людом чесним, добрим, —
Рівність, воля настава.
Дух святий жене темноту
І химери чорні пріч,
Що псують кохання й втіху,
Дражнять нас і деньі ніч.
Збройних лицарів багато
Дух святий собі обрав, —
Щоб його чинили волю,
Душу їм одважну дав.



Эти гордые рыцари (а гордыня с благодатью Святого Духа, как известно, несовместима) вооружены дорогими мечами. Со своими хоругвями они напоминают каких-то крестоносцев:



Дорогі мечі в них сяють,
Корогви святі у них!
Ти б хотіла, любко, бачить
Гордих лицарів таких?
Ну, поглянь на мене, любко,
Сміло глянь і поцілуй,
Бо святого духа лицар,
Сам такий я, — не здивуй!



Любка, очевидно, была заинтригована: оказывается, один из этих гордых рыцарей — это сам певец, её собеседник. Каков \"дух\" этого поэта, такие у него и молитвы. Вот \"молитва\" Гейне:



Хто благає матір божу,
Хто святих Петра і Павла,
Я ж одну благаю тільки —
Сонце ясне, любку гожу:
\"Будь до мене прихильніша,
Дай розкоші, поцілунків!
Ти, з дівчат найкраще сонце,
З сонців дівчина ясніша!



Любке уже молиться начинают. Таков был \"дух\" Гейне. Таким же был и \"дух\", в которого верила Украинка. Любка, правда, была другая.



* * *

\"Дух\" Гейне — чисто мирской \"дух\", или \"дух\" мира сего. И стоит за ним князь мира сего. Именно он бросает людей в атеизм, богоборчество и революцию. Друзьями политического эмигранта Гейне в Париже были политэмигранты Маркс, Энгельс и прочие революционеры. Советы Маркса поэт очень ценил и учитывал. Гейне хорошо узнал своих друзей и справедливо называл их \"обожествившими себя безбожниками\". Он знал, о чем говорит. Маркс, например, дебютировал в печати со своими \"Неистовыми песнями\". В одной из них фигурирует некий скрипач, у которого \"скрипка яростно хохочет\". У него интересуются:



Что поешь на скрипке дикой,
Вкруг глядя с тоской великой?
Кровь в тебе, огня ль поток?
Стой! Не выдержит смычок.



А тот отвечает:



Что пою?
Спроси, что к скалам
Волны мчатся, вал за валом!
Чтобы разорвалась грудь,
Чтобы душу в ад метнуть. (3)



Ему говорят:



Не кощунствуй!
Кто поет,
Светлым богом избран тот.



В ответ он угрожает:



Ты о чём?
О песнях рая?
Саблей зарублю тебя я.
Бог не знает песен, — нет.
Песни — это адский бред,
Что ведет к безумью души.
Мне напел их дьявол в уши,
Дьявол такт мне отбивает,
Он — смычок мой направляет.
Сердце, струны и смычок!
Разорваться — вот ваш рок.



Кроме \"Неистовых песен\" у Маркса имелось множество других песен, не менее неистовых. Так в \"Песне моряка в море\" он сравнивал себя с мореплавателем:



Я с бурей в борьбе закаляюсь
И помощи бога не жду.



В песне \"Человеческая гордость\" говорил о себе скромно:



Я бы мир весь вероломный
Вызвать мог на беспощадный бой,
Пусть бы он упал, огромный —
Пламя б он не погасил собой!
Словно бог, по мирозданью
Средь развалин шествовал бы я,
Слово каждое — деянье,
Я творец земного бытия!



Я, я, я… Марксистские воззрения Украинки будут рассмотрены ниже. Поэтому еще только один, последний, фрагмент — из незаконченной трагедии молодого Маркса. Её герой, презирая и отвергая негостеприимный мир, хочет погрузиться в небытие и увлечь за собой всю вселенную:



Всё гибнет! Час прошел, недвижны Оры,
И падает пигмеево строенье!
Прижму я скоро вечность к сердцу крепко
И ей людское прокричу проклятье…
И мне вплестись в то колесо огня
И в круге вечностей плясать от счастья?
Когда б всепоглощающую бездну
Вне их нашел — я бросился б в нее,
Мир сокрушая между ней и мной,
Он развалился б от моих проклятий,
Я обнял бы глухое бытие,
Оно в моих погибло бы объятьях
И погрузилось бы навек в ничто;
Исчезнуть и не быть — вот жизнь была бы!..
Да, это было бы круто. Но — не судьба:
Расколоты и связаны навек,
Привязаны мы к глыбе бытия,
Привязаны мы к ней, навек, навек,
Миры, поняв свой рок, катятся прочь
И песню смерти собственной поют,
А мы, мартышки пред холодным богом,
Еще отогреваем мы змею
На полной страсти и огня груди,
Она же вырастает в Облик Мира
И жалит нас с высот недостижимых!
А скучная волна шумит все время,
Чтоб гнусность сделать хуже, в ухо нам,
Но хватит — жребий брошен — все готово,
И лживое разрушено заклятье,
Проклят конец того, что создало проклятье! (3)



Таким был юный сатанист, друг и единомышленник Гейне. Если Маркс был сильнее в философии, то Гейне — в поэзии. Но оба дышали одним духом.



* * *

Итак, \"дух\" Гейне не имел ничего общего со Святым Духом. Бог его не интересовал. Он желал устроиться без Него: \"Ибо я верю в прогресс, верю, что человечество создано для счастья…\" Кем создано? Может стоит сказать хотя бы \"спасибо\"? Но вопросы повисают в воздухе, а Гейне продолжал: \"Уже здесь, на земле, хотел бы я, при благородном посредстве свободных политических и промышленных учреждений, утвердить то блаженство, которое, по мнению набожных людей, воцарится лишь на небесах в день Страшного Суда\".

Хотеть, как известно, не вредно. Но вредно отворачиваться от источника жизни вечной. Потому что \"в день Страшного суда\" блаженство ожидает того, кто не прятался от Святого Духа при жизни, а выполнял волю Творца. А кто от Него отворачивался и бегал, тому будет не очень приятно. Стоит только представить себе летучую мышь на ярком солнечном свету. Это больно. Это страшно.

Гейне в молодости был не просто атеистом. Он был богоборцем. В стихотворении \"Мировая тьма\", например, описывается штурм небес подземным воинством:



Ти бідна земле, біль твій розумію!
Пекучий пломінь бачу в твоїх грудях,
Я бачу — з жил невинно кров тече,
Я бачу, як одкрились твої рани,
І вибухнули дим, огонь і кров.
Я бачу, горді велетні, твої синове, —
Одвіч не плем’я, — повстають з безодні,
Червоні світочі в руках палають;
Залізнії драбини наставляють
І дико пруться на небесний бенкет.



Причем, на небесный банкет эти гордые великаны дико прутся не одни. Рядом с ними — маленькие черные уроды (т. е. черти):



Малі потвори чорні лізуть вгору.
Тріщать і падають злотисті зорі.
Завіс у золоту рука зухвала
Зірвала з божого намету, — заридали
І впали ниць всі ангели святії.
І сам господь поблід на свому троні,
Зірвав корону з голови і кинув.



Мечты, мечты, где ваша сладость? Воевать с Богом — затруднительно. Поэтому Гейне попытался Его высмеять. Для этого в сатирической поэме \"Атта Тролль (Сон в летнюю ночь)\" в уста (т. е. в пасть) медведя он вложил такое описание \"небес\":



Там у зорянім наметі,
На престолі золотому,
Владар наш сидить величний, —
Се ведмідь здоровий білий.
Біла, наче сніг, без плями,
Ясна шерсть його; над чолом
Діамантова корона, —
Небеса всі осіяла.
Скрізь гармонія в обличчі
І діла німії думок;
Тільки берлом він порушить —
І лунають співом сфери.
А в ногах сидять лагідно
Ведмеді святі, що в світі
Тихо все терпіли, — вкігтях
Держать мученицькі пальми.
Часом інший раптом скочить,
Потім другий, святим духом
Зрушений, і— глянь! — танцюють
Дивний танець урочистий…



При чтении данного \"шедевра\" вспоминаются слова Спасителя: \"Будут прощены сынам человеческим все грехи и хуления, какими бы ни хулили; но кто будет хулить Духа Святого, тому не будет прощения вовек, но подлежит он вечному осуждению\" (Мк. 3:29).

Но Спаситель Украинке не указ. Она предпочитала Гейне: \"…Цікаво, як здається Вам мій переклад \"Атта Троля\", я старалась, як могла, щоб він вийшов непоганий, бо сю поему я дуже люблю. Я перекладала її з правдивою втіхою, не знаю, чи одбилось це на вартості перекладу\".

А как же? Очень даже \"одбилось\":



Ласки божої проміння
За міня талан їм в танці
І, раюючи душею,
Виплигнуть хотять із шкури!
Чи то й я, Троль недостойний,
Буду гідний того щастя, —
Від земної злої долі
Перейти в той край відради?
Чи й мені перед престолом,
Там, у зорянім наметі,
Танцювати доведеться
З пальмою, в промінні слави?



Гейне продолжал изгаляться над Священным Писанием и христианскими святынями, а Украинка продолжала усердно и с удовольствием работать над переводом. Вот ночью перед поэтом скачет \"дикая охота\", т. е. кавалькада всякой нечисти. Почетное место среди нечистой силы занимает Иродиада. Выдавая плоды свого извращенного воображения за \"народний переказ\", Гейне описывает, как Иродиада \"любила\" Иоанна Крестителя:



На руках вона тримає в мисі голову Івана,
Раз у раз її цілує, так, цілує у нестямі.
Бо вона любила Йвана, — сього в Бібліі немає,
Та народний є переказ про кохання те криваве.
Зрозуміть інакше трудно дивну примху теї дами:
Жінка зроду не скарає нелюба такою смертю.
Може, гнівалася трошки на коханця, то й скарала;
Як побачила ж по тому любу голову на мисі,
Заридала і умерла від кохання й божевілля
(Плеоназм! адже кохання все одно, щобожевілля!)
І тепер у зграї дикій завжди возить за собою
Тую голову криваву, — та з жіночим пустуванням
Підкіда її у гору і сміється, мов дитина,
Кине, потім знов уловить дуже зручно, наче пилку.



Читая этот \"переклад\", хочется сказать одно: Святый великий Иоанне Предтече Господень, моли Бога о нас грешных!

Затем лирический герой поэмы влюбляется в Иродиаду:



Як повз мене проїздила, глянула вона й кивнула
Так зальотноі жадібно, що мені зов’яло серце.
І, хвилюючи в повітрі, зграя тихо пролетіла,
Кожний раз мене вітало те привиддя чарівне.
І коли вже зграя зникла, і замовк останній гомін,
Все мені палило мозок теє любеє вітання,
Цілу ніч я потім кидавсь змучений, зовсім знебулий,
На соломі — бо перини не було в хазяйки в хаті.
Все гадав я: що то значить те кивання таємниче?
Нащо глянула на мене любо так Іродіада?
В дикій тузі я запрагнув смерті, сну, чи божевілля,